На землі кленового листу

«Від імені Президента незалежної Української держави я, посол України в Канаді, вітаю ваш конгрес і бажаю делегатам плідної праці!

Хай допоможе вам Господь виробити мудрі рішення на користь української громади в Канаді, на користь українському й канадському народам!

Цей конгрес зібрався вперше в нових історичних умовах — Україна стала незалежною державою. Збулася віковічна мрія наших пращурів, збулася наша з вами мрія. Багато хто з вас опинився в еміграції через те, що боровся проти московської окупації, власне, і виїхав з України тільки тому, що не хотів закінчити життя в концтаборах ГУЛАГу.

Патріоти в Україні завжди відчували ваше побратимське плече у боротьбі за свободу. Наша співпраця стала особливо плідною з другої половини 80-х років з початком горбачовської перебудови. Перемога над імперією і проголошення України незалежною державою є нашим спільним досягненням. Ми радо вітаємо тепер одне одного з тим, що наша боротьба впродовж десятиріч не була марною.

Яку ми маємо Україну тепер? Налякані гірким досвідом братовбивчої війни доби перших національно-визвольних змагань XX сторіччя, ми пішли на мир з комуністами.

Ціна соціального миру, одначе, означає, що при владі залишилися ті самі люди, що й були за радянських часів. Радянська адміністрація перетворилася на владу самостійної України. Це віщує важкий, тривалий і болісний процес еволюції економіки і становлення уже самостійної України.

І тепер у канадському уряді і парламенті мене питають: «У вас парламент комуністичний?» «Так, — кажу, — на три чверті комуністичний.» «А уряд у вас комуністичний?» «Так, — відповідаю, — комуністичний.» «А економіка у вас державна?» «Авжеж, — кажу, — державна. Приватний сектор становить 7–8 відсотків».

«Ви, посол України, закликаєте нас, Канаду, вкладати гроші в українську економіку, але де гарантія, що ваш комуністичний парламент і уряд не проголосять завтра про повернення до будівництва комунізму і не націоналізують наші капітали?» «Гарантією, — пояснюю, — є те, що зерно комуністичної ідеї було посіяне, зійшло, проросло, виросло, дало плід і згнило. Тому повернення назад неможливе». «Це філософія. А нам потрібні гарантії правові й політичні. Правові гарантії забезпечує закон, політичні — надійність людей, що при владі. У вас іще цих гарантій немає. Ми в Канаді принципові прихильники демократії та ринкової економіки. Коли у вас це буде, тоді в Україну з Канади підуть не десять мільйонів, які ви хочете тепер, а мільярди». «Запізнившись, — кажу, — Канада може багато втратити». «Ми не любимо ризикувати», — відповідають.

Такі діалоги були в мене з багатьма владоможцями, які формують канадську політику.

Додам іще один важливий аспект українсько-канадських взаємин і діяльності нашого посольства — проблему української ядерної зброї. Я за те, щоб Україна мала ядерну зброю. Вона б забезпечила нам захист від агресорів і затишніше було б в Україні. Однак реальність така: «велика сімка» вирішила на місце колишнього Радянського Союзу допустити тільки одну ядерну державу — Росію. Це ультиматум Україні. Чи спроможна Україна ігнорувати ультиматум? Вона змогла 6 це зробити за двох обставин: коли б економіка добре розвивалася І Україна могла обійтися без фінансової допомоги Заходу; і коли б Україна мала технологічно завершений цикл ядерного виробництва. Ні того, ні іншого Україна не має.

Ви бачите, що і характер влади в Україні, і проблеми ядерної зброї швидко не розв’яжуться. А тим часом для зміцнення незалежності надзвичайно важливою була б економічна допомога. Ми не просимо грошей. Ми хотіли б економічної співпраці на основі поєднання канадських модерних технологій і українських технічних, сировинних, трудових та інших ресурсів.

Серед вас і загалом серед українців є чимало підприємців, економістів, юристів, ви маєте знайомих підприємців-канадців. Їдьте самі в Україну. Агітуйте ваших знайомих починати підприємницьку діяльність в Україні. Теперішні труднощі в подоланні бюрократизму та інші труднощі будуть багатократно винагороджені низькою собівартістю продукції унаслідок низької заробітної плати робітників.

Україна тепер вільна, демократична й відкрита, в ній уже пробиваються паростки націоналістичного духу, що об’єднуватимуть усе розпорошене по світах українство.

Це здобутки ваші й наші. Тепер погляньмо на втрати. Я проглянув багато різних журналів, бюлетенів та інформаційних випусків. І тут, і 1989 року в Бельгії, Франції, Англії, Німеччині бачив на фотокартках у президіях зборів, у керівництві різних організацій одних і тих же осіб. Де молодь? Де зміни? Нема! І в цій залі я бачу те ж саме. Пошукайте своїми очима в залі молодь — її майже нема! Чому нема молоді? Де ваші діти? Де діти ваших дітей? Чому їх тут немає?

Є, звісна річ, об’єктивні причини. Але хіба не в тих же умовах євреї вміють залишатися євреями, а французи — французами?

Чому ви боїтеся ротації кадрів, чому не допускаєте молодь до керівництва організаціями? Адже ротація — не тільки найкращий засіб боротьби з бюрократизмом і зачерствінням, а й найкращий спосіб привнесення нових ідей, нових форм організаційного і громадського життя, залучення до співпраці молоді. Хочете спокійно досидіти у створених вами маленьких шкаралупах аж до смерті під солодкі промови вузенького кола ваших друзів? І в збереженні вашого вузько-кастового егоїстичного світу ви страшенно войовничі.

Подивіться, як проходять ваші збори: пан Білак не дав обговорювати пропозиції про зміни Статуту. Пан Брода догматично захищає півсторічної давності організаційні засади КУКу. Такий диктаторський дух на зборах ви не знайдете в Україні, дарма що канадській демократії виповнилося 125 років, а українській лише 2…

Хочу сказати й про тривалі суперечки з приводу придбання будинку для резиденції посла. Пан Вербенюк пропонує орендувати помешкання, я ж наполягаю на купівлі особняка. Керівництво КУКу підкреслює, що допомагатиме посольству лише один рік. Я не можу з цим погодитися, тим більше, що із 675 тис. доларів, потрібних для купівлі, основна сума (450 тис. доларів) надійде не від КУКу. Її буде перераховано паном Тухачевським через Степана Киселя. Прошу схвалити купівлю. Дякую за увагу!»