На землі кленового листу

Вперше в Канаді зала провела мене з трибуни в гнітючій тиші. Я сказав правду. А правда колола очі.

В останній день конгресу я ще раз виступив, подякував за допомогу Україні, запропонував скласти список усіх жертводавців і табличку з їхніми іменами повісити в будинку посольства. Це трохи згладило мій попередній виступ.

Пан Богдан Максимець, голова Онтарійського КУКу, який завжди був на моєму боці, зумів провести резолюцію про купівлю будинку для резиденції посла.

Гроші Тухачевського були вже в Степана Киселя. Він обіцяв приїхати до Оттави, оглянути будинок резиденції і, якщо сподобається, наполягати на його купівлі.

* * *

13 жовтня ми підготували проект угоди між Україною і Канадою про культурний обмін.

Того ж дня до Канадського міністерства закордонних справ і міжнародної торгівлі направили ноти про дозвіл на купівлю резиденції та про дозвіл відкрити українське генеральне консульство в Торонто.

* * *

На 16 жовтня 1992 року був запланований другий брифінг з багатосторонніх переговорів у справі біженців з Близького Сходу, що мали відбутися 11–12 листопада за участю української делегації у складі представників посольства в Канаді. Мені важливо було з’ясувати тематику, можливий характер і значення цих переговорів, щоб визначити, хто має там бути від нашого посольства і яку підготовку необхідно провести.

* * *

16 жовтня посольство отримало ноту від канадського Міністерства закордонних справ про порушення нами правил про дипломатичні представництва: Родіонов їздив на авто, яке було зареєстроване на посольство Російської Федерації, тобто іншої держави, що неприпустимо. Коли б не його пиятика і дорожня пригода, цього б не було, і він би їздив на російському авто. Тепер його доведеться віддавати російському посольству, бо Бєлоногов без дозволу Москви сам його нашому посольству не передасть.

* * *

17 жовтня приїхав начальник відділу кадрів МЗС України Леонід Гур’янов для розслідування справи Родіонова і Кучера. Дивно, але упередженого ставлення до себе я не відчув. Гур’я-нов заявив, що його завдання — зібрати факти, а не робити висновки. Я поселив його в готель і створив усі умови для вільного спілкування з усіма співробітниками посольства.

Пан Дієм

До Оттави прибув новий польський посол пан Тадеуш Дієм. Він мав скласти мені візит ввічливості.

Пан Тадеуш був з колишньої польської опозиції, до комунізму і Москви ставився майже так само, як і я, ми швидко порозумілись і домовилися по змозі координувати нашу діяльність. Говорили ми й про те, що Росія — спадкоємниця Союзу РСР — зобов’язана передати Україні українську частку в майні СРСР за кордоном, частку золотого й алмазного фондів, активів СРСР та іншого добра, створеного з участю українського народу. Переговори міністрів закордонних справ України й Росії з цього приводу можуть тривати до нового потопу. Позитивну роль тут могли б відіграти Віденські конвенції 1978 та 1983 років, які регулюють питання правонаступництва власності, боргів тощо. Ці конвенції були ініційовані Радянським Союзом і мали на меті створити міжнародно-правову базу для претензій колишніх колоній до своїх метрополій згідно з міжнародним цивільним судочинством. Радянський Союз таким способом збирався завдати нищівного матеріального удару Англії, Франції та іншим своїм капіталістичним ворогам. Західні держави не підписали конвенції, і вони не набули чинності. Тепер геополітичні обставини змінилися. Потрібно небагато голосів, щоб конвенції набули чинності, і тоді колишні республіки Союзу РСР вже не проситимуть Москву виділити їм їхню частку, а вимагатимуть її на підставі міжнародного права. Думаю, що в цьому зацікавлені й країни колишнього Варшавського договору. То чи не міг би пан посол схилити уряд Польщі підписати згадані конвенції, запитав я пана Дієма.

— Сама ідея, — відповів він, — мені подобається. Неодмінно ознайомлюся зі змістом конвенцій. Не можу сказати, як вчинить уряд Польщі, але порушити це питання варто.

Ми гречно попрощалися. Я був задоволений, що на посаді польського посла в Оттаві виявився цей чоловік. Він, ясна річ, відстоюватиме інтереси Польщі, але там, де це не суперечитиме її інтересам, ми будемо знаходити можливість доброго порозуміння, а може, й практичної координації зусиль.

Із «Щоденника посла»

Посольство докладало певних зусиль у напрямі створення в Києві інституту менеджменту. Ця ідея виникла зі співпраці з керівництвом «Таск Форс» і під час зустрічі у серпні 1992 року з Ігором Ба́раном, Володимиром Пилипчуком і Орестом Новаківським.

На 20 жовтня було призначено важливу зустріч у Канадському бюро міжнародної освіти. Від посольства на зустріч я запросив Б. Біляшівського. З канадського бюро було п’ять осіб, у тому числі Ігор Ба́ран, Гудінгс і Фокс. Сумнівів щодо доцільності створення інституту менеджменту в Києві вже не було. Мова йшла лише про розміри фінансування, адміністративне керівництво, програму і строки навчання, використання фахівців.