Набег язычества на рубеже веков

²² См.: Там же.-С. 5-95.

²³ Там же. – С. 6.

²⁴ Гумбольдт Вильгельм фон. Язык и философия культуры. – М.: Прогресс, 1985. – С.365; Бураго С. Б. Мелодия стиха… – С. 6.

²⁵ Бураго С. Б. Мелодия стиха… – С. 6.

²⁶ Там же. – С. 7.

²⁷ Там же.

²⁸ Там же. – С.8.

²⁹ Там же.-С. 18.

³⁰ Цит. по: Бураго С. Б. Мелодия стиха… – С.8.

³¹ Там же. – С. 9.

³² Там же.

³³ Там же. – С. 19.

³⁴ Там же.-С. 11–12.

³⁵ Бураго С. Б. Истоки универсализма философии Н. А. Бердяева..С.627.

³⁶ Бураго С. Б. Мелодия стиха… – С.4.

³⁷ Бураго С. Б. Истоки универсализма философии И. А. Бердяева..С.627.

³⁸ Там же.-С.633.

³⁹ Там же. – С.627.

⁴⁰ Там же. – С.634.

⁴¹ Там же.

⁴² Там же. – С. 632.

⁴³ Бердяев Н.А. Кризис искусства (Репринтное издание). – М.: СП Интерпринт, 1990. -48 с.-С.З.

⁴⁴ Бураго С. Б. Собрание сочинений. – К.: Издательский Дом Дмитрия Бураго, 2005. – Т. 1. Александр Блок. Очерк жизни и творчества… – С. 182.

⁴⁵ Там же. – С. 7.

⁴⁶ Там же. – С. 174.

⁴⁷ Там же.-С. 175.

⁴⁸ Там же.

⁴⁹ Лосев А.Ф. // Советская культура. – 01.01.1989. – С. 4.

⁵⁰ Там же.

⁵¹ Бураго С. Б. О принципе национальной самодостаточности //Диалог украинской и русской культур. Материалы международной научно-практической конференции (24–25 октября 1996 г.). – К.: Украинское общество русской культуры «Русь», Государственный комитет Украины по делам национальностей и миграции, Институт социологии НАН Украины, Институт национальных отношений и политологии НАН Украины, 1997. -С. 166–169.-С. 166.

⁵² Там же.-С. 167, 168.

⁵³ Там же.-С. 167.

⁵⁴ Там же.-С. 168.

⁵⁵ Там же. – С. 169.

Вірш як діалектика: його мелодія і смисл [39]

Н. В. Костенко

Монографія «Мелодия стиха» відомого філолога й культурного діяча Сергія Бураго, що увібрала в себе головні ідеї його наукових інтересів, зокрема висновки докторської дисертації «Діалектика мови і літературознавчий аналіз мелодії поетичної мови», вийшла за кілька місяців до його смерті, отже, стала його останнім, підсумковим словом.

Сама теорія поетичної мови С. Бураго народилась на перехресті філософських, лінгвістичних і літературознавчих його шукань. Майже третина монографії присвячена філософському осмисленню сучасного стану філологічної науки (Глава І. Людина і мова). Як пише С. Бураго, «окреме віршознавче питання… принципово не може бути розв’язане без певного розуміння того, що таке мова у її ставленні до проблеми людини і буття людини у світі» [с. 4].

До філософського аналізу вченого спонукало глибоке занепокоєння долею духовних надбань культури, звідси – войовничо-полемічний дух усієї праці. У ній протиставлено два принципи, два діаметрально протилежних підходи до проблеми: в одному випадку трактування будь-якого явища, зокрема й мови, пов’язане з людиною як «мірою всіх речей», в іншому – людина взагалі «відсторонена». С. Бураго дає справжній бій філософії скептицизму, заснованому на глибокому почутті недовіри до духовного світу людини, на зведенні її до якогось предмету.

Вже саме визначення поетичної мови як «становлення і комунікативної реалізації розуміння і перетворення людиною мови простої видимості на основі раціонально-чуттєвого проникнення в сутність буття і світобудови» [с. 6] ставить його дослідження у «ряд новіших антипозитивістських філософських і лінгвістичних праць», коріння яких сягає ідей Вільгельма Гумбольдта, котрий вважав, що в мові «зосереджується не звершення духовного життя, але саме це життя». Не випадково саме в романтичній діалектиці (Ф. Шеллінг, Ф. Шлегель, Р. Вагнер) С. Бураго бачить противагу скептицизмові. Він наголошує на величезному історичному значенні європейського романтизму, на продуктивності виробленого ним стилю філософського мислення, що виходить з синтетичної, раціонально-чуттєвої природи людського «я», з визнання сутнісного зв’язку цілісної людини і універсуму.

Якщо, скажімо, Вагнер, подібно до Е. Канта, бачив найвищу мету в самій людині і сутність музики знаходив «ні в чому іншому, як у любові», то його антипод Ф. Ніцше, який зрікся своєї великої книги «Народження музики», написаної під впливом Вагнера, став ворогом романтизму з почуття підозри до людини; допускаючи насильство над людською природою і моральністю, він допускав і неминучість насильства над мовою (спеціальну реконструкцію мови для тих або інших потреб). Ці інтенції підвели С. Бураго до думки про т. зв. «феномен Сайма» як знак насильства над людським духом шляхом насильства над мовою (Сайм, один із персонажів антиутопії Дж. Оруелла «1984», філолог, який з іншими членами вигаданого наукового колективу працював над енним виданням словника «новояза», що обслуговував «ангсоц», де слова зводились до предметної одиничності й остаточності).