Нехай мене звуть Ґантенбайн

Вона, здається, анітрохи не вірить, що Ґантенбайн справді сліпий, і це створює між нами певну напругу, бо я не думаю, що Ґантенбайн бачить її прикраси; хай там як, він не помічає їх, наче вже звик до них, як і я.

Я розповідаю про свою роботу.

Я працюю багато, але не на те, щоб стати заможнішим. Але це річ неминуча. Хоч до чого я тепер доторкнуся, моє багатство зростає. А от у витратах я себе не обмежую — в рамках розумного, звичайно. Я купив собі пагорб у кантоні Тісіно, бухту коло Малаги, ліс в Австрії. Я маю свого адвоката, що збагачується на мені й веде за це деякі справи, тож збагачує таким чином і мене, і він тут не єдиний, усі прагнуть збагатити мене. Гроші, і тут я не можу нічого змінити, мають тепер іншу тенденцію — течуть до мене. Що дає мені пагорб у Тісіно, на якому я був лише раз? Траву я подарував одному старому селянинові, щоб він косив її, так само й не потрібні мені каштани й ожина. Що ж тоді робить той пагорб? Він збільшив свою вартість утричі. Натомість здійснити найпростіші зміни у своєму житті мені не щастить: коли я сам, я міг би правити за образ покутника, я їм тільки сосиски й картопляний салат, я працюю не п’ять днів на тиждень, як мої робітники, а шість, ба навіть у неділю, а часто й до пізньої ночі, й те, що я дедалі багатішаю, тут нічого не змінює. Невже я повинен грати в гольф? Цього я, звичайно, не кажу, а тільки думаю й розповідаю тим часом про свою роботу, і це наганяє нудьгу на мою дружину, це все відомі їй речі.

— Ти забагато працюєш.

Але я звертався до Ґантенбайна, щоб зрозумів і він. Чому він нічого не каже? Він тільки мене самого змушує бачити все, що я замовчую. Чому Гантенбайн не каже, що все отут — від Матіса в холі до платинового наручного годинника моєї дружини — вважає за нестерпний несмак?

Ми вже не друзі.

Це засмучує мене.

І, хоча він удає сліпого, той вечір був аж ніяк не добрий, а згодом, відвозячи його на вокзал, я взяв наш «Фольксваген», а не «Ягуар», щоб шум мотора не розповів йому про зміну в моєму житті, раптом він справді сліпий.

Гантенбайн відібрав у мене впевненість.

Я запитую себе, чи люблю я його...

Розмова з Бурі після партії в шахи, про жінок, начебто про жінок, але, власне, про чоловіків, які готують собі лихо своїм надто шанобливим ставленням до жінки...

Бурі (наскільки я зрозумів його):

Чоловік, який страждає через свою дружину, винен сам... Що робить чоловіків підпорядкованими? їхня зневага до жінки, якої вони не можуть прив’язати до себе, і тому вони змушені прикрашати її й прикидатися сліпими, а коли життя їх навчить, біжать до наступної, наче наступна не є знову-таки жінкою, і не можуть зректися своєї мрії... Що зневажають: їхню пасивність, та ще їхнє кокетство, де вже йдеться про зовсім іншу рису: постійність їхньої позиції як чоловікової дружини, натомість решту їхніх інтересів можна викрити як привід, або прикриття, або інтермецо; їхню невгамовну потребу в коханні, їхню звичку до того, що їм служитимуть (як сірник) і вони завжди матимуть привілей бути розчарованими, взагалі їхню звичку докоряти, але про причину докорів слід іще здогадатися, їхнє вміння мовчати, вони хочуть і вміють бути непроникними, їхнє вміння терпіти, хитрування, щоб виставити себе як жертву, а до того ж їхню огидну впертість кожної миті, їхній потяг до флірту навіть у щасті, їхню пронозувату готовність звалити на чоловіка все, що відбувається, а коли чоловік, щоб мати змогу діяти, хоче знати, про що, власне, йдеться, їхнє вміння лишити питання відкритим, вони лишають вибір за чоловіком, а отже, наперед звалюють на нього всю провину; взагалі їхню хворобливість, потребу в захисті та безпеці, а на додачу ще й притаманну їм моторошну несталість — одне слово, їхні чари... Поведінка чоловіка тим більше скидається на лицарську, що більшу зневагу він приховує в душі... Біологічна відмінність: жінка може за одну ніч переспати з десятьма чоловіками, чоловік із десятьма жінками — не може; він повинен мати жадання, а жінка дає змогу відбутися всьому й без жадання, саме завдяки цьому існують повії, а от їхнього чоловічого відповідника немає. Жінка; змушена до акторської гри марнославством свого чоловіка, вдає, ніби розчиняється в насолоді, навіть коли її немає; чоловік ніколи не знає напевне, що насправді відчуває жінка, і тому саме чоловік, а не жінка, зрікається себе, і це сповнює його недовіри... Жінка — людина тільки до того, як її кохають, інколи навіть після того, а тільки-но її кохають, вона вже диво, а отже, стає нестерпною...

— Еге ж, — киваю я, — нумо грати.

— Зрозумів?

— Не зовсім. Твій хід.

Бурі, походивши:

— Щодо твоєї Лілі...

— Моєї?

Я походив.

— Ага, — каже Бурі, — а-га-а.

Я міняю Лілину професію

(театр завдав мені страждань).