Ніби ми злодії

Рен зіп’ялася на ноги й простягнула обидві руки Джеймсові, щоб допомогти йому звестися. Свою спідницю вона підв’язала значно скромнішим штибом, ніж Мередіт, і пішла до води. Глядачі вже почасти розійшлися, але залишилося десь із десяток витріщак, які заходилися підбадьорювати нас.

Мередіт у мене на плечах ніби поважчала, і я ледь посунув її вперед. Вона прибрала пасма волосся в мене з очей кінчиками пальців і гукнула:

— Агов, там, унизу! Ти як взагалі?

— Я для цього всього надто налигався.

— Ти мій герой.

— От саме про це я завжди й мріяв.

Рен добрьохала до нас і зауважила:

— Божечки, оце холоднеча!

— Не така ніч, щоб купатись![38] — скривився Джеймс, який підійшов до нас слідом за нею. — Дай я тебе підсаджу...

Він нахилився, як я до того, і підтримав її за руку, а вона закинула ногу йому на плече. Але не встигла ще Рен видертися верхи на Джеймса, як пролунав голос, якого цієї ночі ми майже не чули.

— Взагалі-то, мабуть, треба з цим завершувати.

Я озирнувся, повільно й обережно. Річард, насупившись, стояв на березі.

— Ти ж не захотів грати! — вигукнула Мередіт. — Отже, тепер не маєш права голосу.

— Ми просто розважаємося, — докинула Рен. Вона ще не вмостилась як годиться і тепер сиділа в Джеймса на плечі, наче папужка. А сам Джеймс дивився на Річарда.

— Це все повна дурня. Хтось обов’язково покалічиться. Злазь уже.

— Та ну, Ріку... — гукнув Александр — він уже розтягнувся на піску з черговою пластянкою в руці. — Усе з нею буде добре.

— Закрий рота, — наказав той. — Ти п’яний.

— А ти ні? — поцікавилася Філіппа. — Розслабся, це просто гра.

— Іди під три чорти, Філіппо, тебе це не обходить!

— Річарде! — гримнула Рен. Філіппа ж лише люто дивилася на нього, здивовано розтуливши губи.

— Так, схоже, виставу на сьогодні завершено, — оголосив Колін, зісковзуючи з боку човна. — Усе, народе, по домівках!

Кілька витріщак із невдоволеним буркотінням почали розходитися. Сам Колін повагався трохи, дивлячись то на Річарда, то на нас, наче не міг визначитися, чи потрібен нам іще рефері.

— Може, ви двоє припините нарешті зажиматися? — поцікавився Річард, і його голос розлунився над водою, немов знову підсилений чарами.

— А, зрозуміло... — видихнула Мередіт. — Казишся, що ми собі розважаємося, поки ти копилиш губи? Ще б пак, тобі ж один-єдиний раз за все життя не довелося виходити на поклон!

Його обличчя пополотніло, і я міцно вхопився за коліна Мередіт, намагаючись попередити її, щоб не бовкнула чого не слід. Але вона чи то не відчула мого потиску, чи то не зрозуміла, чи то їй було начхати.

— А пішов ти... — видихнула вона. — Світ не зобов’язаний обертатися навколо тебе.

— Нормальна заява від дівки, готової продатися за увагу!

— Річарде, якого дідька?! — Від люті в мене раптом у голові стало гаряче. Я мимоволі міцніше стиснув ноги Мередіт. Це поривання захистити її було несподіваним, безпідставним, але я не встиг навіть зашарітися. Сама Мередіт якось загрозливо мовчала.

Річард розтулив був рота, але його перебив Джеймс.

— Годі, — наказав він. Такого різкого тону від нього мені досі жодного разу не випадало чути. — Піди-но провітри голову й повертайся, коли заспокоїшся.

Річардові очі потемнішали.

— Відпусти мою кузину, бо я...

— Бо ти що? — Рен із плюскотом зістрибнула у воду, але лишалася біля Джеймса. — Що з тобою? Це ж просто гра!

— Гаразд, — промовив Річард, заходячи до води. — То пограймо. Рен, ану ходи сюди, зараз моя черга.

— Річарде, не будь довбнем. — Мередіт скинула ногу в мене з плеча, і я підтримав її за талію, щоб допомогти спуститися.

Тепер, коли плечі не гнітила чужа вага, мені здавалося, що я перетворився на кульку, наповнену гелієм. Я закліпав щосили, сподіваючись, що в голові теж прояснішає.

— Ні, я хочу пограти... — наполягав Річард. Скільки ж він вихилив? Говорив він чітко, але рухався безладно й розхлябано. — Рен, з дороги!

— Річарде, він нічого такого не зробив... — почав був я.

Той озирнувся.

— Не переймайся — тобою я займуся за мить.

Я позадкував. Власні шанси, якщо вже Річардові кортіло влаштувати з кимось бійку, мене геть не надихали.

— Облиш його, — наказав Джеймс гостро. — Він зголосився грати, тому що ти не захотів, і просто бажав зробити приємність дівчатам...

— О, так, ми всі в курсі, що Олівер у нас дуже вправно робить приємності...

— Річарде, — втрутилася Мередіт. — Не будь покидьком.

— А я не покидьок. Я просто хочу пограти. Ну ж бо, ти наче була не проти повторити наостанок... — він обминув Рен і штовхнув Джеймса. Той із тихим плеском заточився.

— Річарде, годі! — гукнула Рен.

— А що таке? — спитав Річард. — Просто гра! Ще один раунд! — він знову штовхнув Джеймса, і той відкинув його руку.

— Річарде, я тебе попереджаю...

— Що таке? Я просто хочу пограти!

— Я не граю, — озвався Джеймс, кожен м’яз його тіла здавався напнутим, напруженим. — Вгамуйся вже, хай тобі грець.

— Он воно як... Значить, із дівками, з Александром, з Олівером граєш, а зі мною ні? — вимогливо доскіпувався Річард. — НУ Ж БО!