Нічийна троянда

Про
далеке сузір'я Великого Пса[97]

, про яскраву зорю[98] в нім, про білого
карлика[99], що тче разом з ним
в бік землі віддзеркалені тракти,

про

посохи пілігримів, там також, про південне, чуже
й сплетене із волокон нічних,
як слова непоховані,
що розсипані
в сферах досяжних
цілей і стел, і колисок.

Про

правдиве, завчасне й спізніле-тяжіння-до-тебе,
про мовлене у височінь,
що лежить там напохваті, схоже
до одного з каменів серця, виплюнутих
разом з їхнім не-
знищенним годинником,
в антикрай, в античас. Про таке
цокання й цокання серед
кубів жорстви
слідами гієни назад
і вперед простежених
шерегів
предків, Тих-
з-ім'ям-та-його
круглястим проваллям.

Про

одне дерево, про єдине.
Так, про нього також. І про ліс доокола. Про ліс
геть незайманий, про
думку, з якої він виріс, як звук
і півзвук, і аблаут, і ауслаут, по-скіфськи
заримований в такт
скроні прибитих сюди,
із
подихом
степових стебел записаний в серце
цезури годин — в те царство,
у царств
щонайдальше, у
велику внутрішню риму
потойбіч
зони німих народів, у тебе,
мови ваго, слова ваго, вітчизни ваго
вигнання.

Про це дерево, про цей ліс.

Про кам'яний

парапет мосту, з якого
він стрибнув
у життя, окрилений
ранами, — про
міст Мірабо[100].
Де не плине Ока. Et quels
amours![101] (Кирилицю, друзі, також
верхи я мчав через Сену,
мчав через Рейн.)

Про одного листа, про нього.

Про того листа, про листа зі Сходу. Про шкарубку,
малесеньку купку слів, про
неозброєне око, яким він сягає
трьох
зірок у поясі Оріона[102] — о посоху
Якова[103],
знову пускаєшся в мандри! —

на карті небесній,

що відкрилась йому.

Про стіл, де це все відбулося.

Про однісіньке слово, з тієї купки,

від якого той стіл
став лавкою для весляра, про річку Оку
і про води.

Про слово супутнє, яке

процідить весляр у вухо пізнього літа
своїм
кочетам чуйним:

Колхіда[104]

.

In der Luft