Нічийна троянда

Все інакше, ніж думаєш ти, ніж думаю я,
стяг іще майорить,
ще існують малесенькі таємниці,
вони відкидають ще тіні, якими
ти живеш, я живу, ми живемо.

Срібняк розтає на твоїм язиці,

він має присмак світанку, всякчасності, шлях
у Росію зринає у серці твоїм,
карельська береза
віддавна
чекала,
ім'я Осип[86] прилине до тебе, ти розкажеш йому
те, що йому вже відоме, воно це приймає, воно
                                           це знімає долонями,
ти руку відділиш йому від плеча, десницю, шульгу,
причепиш свої на їх місце, з долонями, пальцями,
                                                 з плетивом ліній

— відірване знову зростеться —

ось маєш їх, ось же візьми їх, ось маєш їх двійко,
ім'я та ім'я, руку та руку,
візьми ж їх собі як заруку,
він це візьме, й ти матимеш знов
те, що твоє, що було чужим,

Вітряки

надувають повітря в легені твої, ти веслуєш

по каналах, лагунах і ґрахтах,
в сяйві слова,
жодних Чому на кормі, на носі ніяких Куди, шофар[87]
                                                    піднімає тебе

Текіа!

[88]як сурм завивання крізь ночі у день,
                                          авгури[89]
розривають себе навзаєм, людина
має собі свій мир, Господь
має свій, кохання
знову вертається в ложа подружні, волосся
знов у жінок відростає,
глибоко втоплена
брунька персів її
знов набухає, на лінії
серця й життя оживає вона
під твоєю рукою, що все вище блукала стегном, —

як він зветься, твій край

за горами там, за літами?
Я відаю, як він зветься.
Як зимова казка[90] він зветься,
він зветься, як літня казка,
край трьох літ моєї матусі[91], це було,
це є,
він усюди мандрує, як мова,
відкинь же, відкинь її геть,
тоді її знову здобудеш, так само,
як камінь-голяк
із моравської низовини[92],
який твоя пам'ять принесла до Праги
покласти його на могилу, на безліч могил, у життя,
давно вже
він зник, як листи, як усі
ліхтарі, знову ти
мусиш шукати його, але ось він,
малесенький, білий,
за рогом, ну ось він лежить
біля Нормандії-Німан[93] — в Богемії,
тутечки, тутечки, тут
перед домом, за домом,
він білий, він білий, він мовить:
Нині — це важить.
Білий він, білий він, промінь
води протинає його, промінь серця,
ріка,
ти знаєш її на ім'я, береги
височать, повні світлого дня, як ім'я,
ти обмацуєш чіпко його, своєю рукою:
Альба[94].

UND MIT DEM BUCHAUS TARUSSA

Все поэты жиды

Marina Zwetajewa