Нічийна троянда

Обіруч мене, там,
де мені виросли зорі, далеко
від усіх цих небес, близько
до всіх цих небес:
Як
там недремно! Як
нам відкривається світ, із середини
і через нас!

Ти всюди,
де є твоє око, ти
вгорі, ти
внизу, я
бачу
вихід.

О це мандруюче, це порожнє
гостинне осердя. Роздільно,
я випадаю тобі, ти
випадаєш мені, ми дістаємося
одне одному, ми бачимо
наскрізь:

Одне
й те ж
нас погубило, одне
й те ж
нас
забуло, одне
й те ж нас — —

ZWÖLF JAHRE

Die wahr-
gebliebene, wahr-
gewordene Zeile: …dein
Haus in Paris — zur
Opferstatt deiner Hände.

Dreimal durchatmet,
dreimal durchglänzt.

...........................

Es wird stumm, es wird taub
hinter den Augen.
Ich sehe das Gift blühn.
In jederlei Wort und Gestalt.

Geh. Komm.
Die Liebe löscht ihren Namen: sie
schreibt sich dir zu.

ДВАНАДЦЯТЬ РОКІВ

Рядок, що лишився
правдивим, зробився
правдивим: …твій
дім у Парижі — є
жертовником твоїх долонь[5].

Тричі продиханий,
тричі просвітлений.

...........................

Стає німотно, стає нечутно
поза бар'єром очей.
Я бачу, як квітне отрута.
В кожному слові й жесті.

Йди. Повернись.
Кохання гасить своє ім'я: воно
рідниться з тобою.

Mit allen Gedanken

Mit allen Gedanken ging ich
hinaus aus der Welt: da warst du,
du meine Leise, du meine Offne, und —
du empfingst uns.

Wer
sagt, dass uns alles erstarb,
da uns das Aug brach?
Alles erwachte, alles hob an.

Groß kam eine Sonne geschwommen, hell
standen ihr Seele und Seele entgegen, klar,
gebieterisch schwiegen sie ihr
ihre Bahn vor.

Leicht
tat sich dein Schoß auf, still
stieg ein Hauch in den Äther,
und was sich wölkte, wars nicht,
wars nicht Gestalt und von uns her,
wars nicht
so gut wie ein Name?

З усіма своїми думками

З усіма своїми думками я вийшов
за браму світу: там була ти,
о моя тиха, моя відкрита, і —
ти прийняла нас.

Хто
мовить, що все в нас умерло,
коли око нам заломилось?
Все прокинулось, все піднеслось.

Припливло велетенське сонце, сяйно
стояли віч-на-віч душа з душею, ясно,
владно вимовчали вони для нього
його майбутні орбіти.

Легко
розкрилося твоє лоно, тихо
піднявся в повітря легкий подув,
й те, що зіхмарилось, чи ж не було,
чи ж не було воно постаттю, що відділилась від нас,
чи ж не було воно
чимось таким, як ім'я?

DIE SCHLEUSE

Über aller dieser deiner
Trauer: kein
zweiter Himmel-

.......................

An einen Mund,
dem es ein Tausendwort war,
verlor —
verlor ich ein Wort,
das mir verblieben war:
Schwester.

An
die Vielgötterei
verlor ich ein Wort, das mich suchte:
Kaddisch.

Durch
die Schleuse mußt ich,
das Wort in die Salzflut zurück-
und hinaus- und hinüberzuretten:
Jiskor.

ШЛЮЗ