Нічийна троянда

Над усім цим твоїм
смутком: жодного
іншого неба.

........................

На устах,
для яких воно тисячним стало,
загубив — загубив я слово,
котре зоставалось мені:
сестра.

У
многобожжі
згубив я слово, котре шукало мене:
Каддіш[6].

Я мусив
пройти крізь цей шлюз,
щоб від- і при- й перенести
це слово в солоний потік:
Іскор[7].

Stumme Herbstgeräusche

Stumme Herbstgeräusche. Die
Sternblume, ungeknickt, ging
zwischen Heimat und Abgrund durch
dein Gedächtnis.

Eine fremde Verlorenheit war
gestalthaft zugegen, du hättest
beinah
gelebt.

Безмовні запахи осені

Безмовні запахи осені. Айстра
ненадломлена, увійшла
між вітчизною і бездонням
у пам'ять твою

Чужа самотинність
була відчутна на дотик, ти тоді
майже
жив.

EIS, EDEN

Es ist ein Land Verloren,
da wächst ein Mond im Ried,
und das mit uns erfroren,
es glüht umher und sieht.

Es sieht, denn es hat Augen,
die helle Erden sind.
Die Nacht, die Nacht, die Laugen.
Es sieht, das Augenkind.

Es sieht, es sieht, wir sehen,
ich sehe dich, du siehst.
Das Eis wird auferstehen,
eh sich die Stunde schließt.

ЛІД, ЕДЕМ

Це край, що зветься Згуба,
там в плавнях місяць спить,
і мерзне все нам любе,
що жевріє й зорить.

Зорить, бо має очі,
сяйливі, мов Земля.
В ніч, у трутизну ночі
вдивляється маля.

Вдивляється зористо,
як я і ти, і ми.
Воскресне лід пречисто
ще до години тьми.

PSALM

Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,
niemand bespricht unsern Staub.
Niemand.

Gelobt seist du, Niemand.
Dir zulieb wollen
wir blühen.
Dir entgegen.

Ein Nichts
waren wir sind wir, werden
wir bleiben, blühend:
die Nichts-, die
Niemandsrose.

Mit
dem Griffel seelenhell,
dem Staubfaden himmelswüst,
der Krone rot
vom Purpurwort, das wir sangen
über, o über
dem Dorn.

ПСАЛОМ

Ніхто нас не виліпить знову із глини земної,
ніхто не оплаче наш прах.
Ніхто.

Будь славен навіки, Ніхто.
Задля Тебе
ми квітнем.
Супроти Тебе.

Ніщо
ми були, є і будем,
квітуючи:
троянда-Ніщо, Нічийна
троянда.

З маточкою
світлої душі,
тичинкою небесної пустелі,
келихом, що палає
від пурпурових слів, які ми співали
понад, о понад
терням.

TÜBINGEN, JÄNNER

Zur Blindheit über-
redete Augen.
Ihre-«ein
Rätsel ist Rein-
entsprungenes» —,ihre
Erinnerung an
schwimmende Hölderlintürme, möwen-
umschwirrt.

Besuche ertrunkener Schreiner bei
diesen
tauchenden Worten:

Käme,
käme ein Mensch,
käme ein Mensch zur Welt, heute, mit
dem Lichtbart der
Patriarchen: er dürfte,
spräch er von dieser
Zeit, er
dürfte
nur lallen und lallen,
immer-, immer-
zuzu.

(«Pallaksch. Pallaksch.»)

ТЮБІНҐЕН, СІЧЕНЬ