Новітні міфи та фальшивки про походження українців

Від 1993 р. їхня конгрегація стала офіційно зареєстрованою в Україні, маючи дещицю прихильників у середовищі інтелігенції.

Отже, Трипілля, на хвилі відновленої незалежності, було ідеологічно використане як прийнятний будівельний матеріал для підвалин Великого українського міфу.

LIKHEZЙЕЕТКЙ

Наведений вище перелік причин позанаукової експлуатації Трипілля не є вичерпним і може бути розширений колегами. Зазначу лише, що чи не в кожній країні є своє Трипілля, тобто, Велика археологічна культура — об’єкт поклоніння та міфологіза-ції. У Польщі це, наприклад, лужицька культура, в Грузії культура Тріалеті, а в Росії, схоже, синташтинська. Тому українську міфотворчість слід розглядати не як ізольоване явище, а в системі тенденцій світової міфотворчості та неопоганства.

В Яким є ставлення наукової спільноти до мІфологізацгі історії України?

За всю наукову спільноту свідчити не стану, а ось археологічна її частина ставиться до міфотворчості негативно. Тому що археологія України надто багата, щоб випинати з її системи якусь одну археологічну культуру. Вже виділено сотні археологічних культур на теренах України. Кожна з них є неповторною. В межах самого Трипілля нині позначено до десятка окремих культур і типів пам’яток. І не всякий ентузіаст пояснить, чим же відрізняється західно трипільська культура від східн ©трипільської. Тому поняття “трипільська культура” сприймається сьогодні у фаховому середовищі як певний анахронізм чи прояв археологічного жаргону. Коректніше вживати термін культурно-історична спільнота Кукутень-Трипілля.

Пройшло вже 12 років відтоді як видано статтю “Міфотворчість шкодить Україні” (Отрощенко,“Вечір ній Київ" К.: 12.07.1995). За цей час міфотворці зробили чимало для дискредитації науки та по пуля риз а ції к в аз і науки. То му те з а, ви несе на в її заголовок, стала ще актуальнішою, що й засвідчує круглий стіл “Міфологізація етногенезу Ук р аїн и ”, п р ов е дени й у стін ах Ки є в о — Могиля не ь кої ака — демії Центром соціогуманітарних досліджень ім. В. Липинського.

Література:

Бурдо Н.В. Трипільська культура — 110 років дослідження II Археологія. — 2005. - № 4. — С. 10–25.

Вілсон Е. Українці: несподівана нація. — К., 2004. - 552 с.

Заєць І. О. Стан і перспективи досліджень, охорони та популяризації трипільської цивілізації // Трипільська цивілізація у спадщині України. — К.> 2003. — С 12–27.

Каныгин Ю. Начало и конец времен. К.: А.С.К., 2005. - 500 с.

Корненяко В, А. Рец.; Шнирельман В. А. Интеллектуальные лабиринты: очерки идеологии в современной России / Московское бюро по правам человека. М., Academia, 2004. 480 с.; Шнирельман В. А. Лица ненависти (Антисемиты и расисты на марше) / Московское бюро по правам человека. М., Academia, 2005.360 с. II Вестник Евразии. Москва, 2006. - № 1 (31). Независимый научный журнал. — С. 198–218.

Мовша Т. Г. Нові дані про антропоморфну реалістичну пластику Трипілля // Археологія. — 1973. — Вип. 11. — С. 3–21.

Отрощенко В. Міфотворчість шкодить Україні II Вечірній Київ, К.: 12.07.1995.

Отрощенко В. В. Рец.: Трипільська цивілізація у спадщині України. К.: Просвіта, 2003. 328 с. // Археологія. — 2004. - № 3. — С. 130–132.

Шилов Ю. А. Победа. — К, 2000.

Шилов Ю. А. Истоки славянской цивилизации. — К.: МАУП, 2004.704 с. Шилов Ю. Чого ми варті. К.: Аратта, 2006. - 292 с.

Шнирельман В. А. Назад к язычеству? Триумфальное шествие неоязычества по просторам Евразии // Неоязычество на просторах Евразии. — Москва, 1999. — С. 130–169.

Шнирельман В. А. Интеллектуальные лабиринты: очерки идеологии в современной России / Московское бюро по правам человека. М., 2004. - 480 с.

доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАНУ

Міфологізація походження українців (проблема Трипілля)

fl Проблема етногенезу українців — надзвичайно складна, її висвітлення — ключ до розуміння витоків культури, ментальності й етнічної самосвідомості народу. Звідси — її заполітизованість, прагнення політиків використати ті чи інші етногенетичні схеми для обгрунтування певних ідей, пов’язаних із майбутнім України. Починаючи з 30-х років минулого століття і майже до останніх днів існування СРСР наукові пошуки в царині етногенезу і етнічної історії українського народу фактично були забороненими. Звільнення з роботи, поневіряння і навіть арешт — ось що ще кілька десятиліть тому чекало тих поодиноких дослідників (Я. Дашкевич, М. Брайчевський та ін.), які наважувалися піддати сумніву тезу про походження українців, росіян і білорусів зі спільної колиски — Київської Русі. Усе, що суперечило цій тезі, заборонялось, усі, хто відстоював ЇЇ, заохочувалися. В наші дні її продовжують експлуатувати для власних цілей політики і науковці, орієнтовані на обслуговування інтересів північного сусіда України.