Одного разу на Різдво

Я тримаю тацю, поки він знову влаштовується в ліжку: його пляжна засмага ще виділяється на тлі білих подушок. Шкіра в Оскара від природи гарно засмагає, тож йому вдалося зберегти сліди засмаги медового місяця набагато довше за мене, адже я вже зблякла під штурмом британської зими. Урешті-решт, це виявився не Таїланд. Ми провели три сповнених кохання тижні, подорожуючи з острова на острів на Мальдівах. Суцільний босоногий рай. Напевно, це добре, що ми не повернулися в Ко Ліпе, не спробували відтворити магію нашої першої зустрічі. Спогади надто дорогоцінні, щоб ризикувати ними. Хіба не було б із мого боку примхами примадонни заявляти, що мені б хотілося на Таїланд замість Мальдівів? Та воно, мабуть, і не правда, просто саме там я закохалася в Оскара, тому й хотіла туди повернутися чи, можливо, здогадувалася, що моє романтичне серце належить цьому місцю. Я почувалася як найневдячніша дружина у світі, коли в аеропорту ми підійшли до черги реєстрації на Мальдіви. Розкішні курорти, які Оскар забронював для нашого медового місяця, були заобрійно далекими від тієї хижки на пляжі, у якій я жила в Таїланді. Тут ми обідали, мов королі, у бунгало, що стояло просто на воді, ледарювали в подвійних гамаках на власному відокремленому пляжі, а дворецький — так, дворецький! — виконував будь-яку нашу забаганку. І ось зараз ми повернулися до Оскарової — тобто, нашої — квартири, і чоловік, здається, не має наміру завершувати наш медовий місяць.

— Кави?

— Будь ласка, — я підсуваю філіжанки, насипаю до своєї ложечку цукру. Оскар з цукром не п’є. Він, насправді, не поціновувач солодкого. Тож і я намагаюся приборкати в собі ласунку, бо коли сама їси тістечко або пудинг, почуваєшся ледь не безбожницею, хоча, звісно, Оскар нічого такого не думає. Раніше я задовольняла свій потяг до солодкого кавою та лікерами, кілька разів на місяць зустрічаючись із Сарою, але з того моменту, як вона посварилася зі мною, ми ще не розмовляли. Думка про це важким тягарем лежить на моєму серці. Під час медового місяця я відсувала її в далекі закапелки мозку, пообіцявши собі, що вона не зруйнує ані миті з дивовижної Оскарової подорожі. Ми повернулися, і я дотримуюся того ж методу: кожного Божого дня, мов страус, занурюю свою голову глибше й глибше в пісок. Єдине, що хоч якось полегшує моє становище, це те, що давня таємниця вже не гнітить мою душу. Найгірше сталося. Сара знає все. Дивно, але я почуваюся, ніби звільнилася від провини і більшою мірою здатна тепер любити Оскара, вільна від цього двоїстого відчуття. Але, попри все, за чисте сумління сплачено надто високу ціну.

— Ти так добре яйце зварив, містере О., — переді мною ідеальне яйце на м’яко, я злегка постукую по ньому кінчиком ножа, — мені ніколи так добре не вдається.

— Зателефонував мамі, вона мені розповіла, як це робиться.

Героїчним зусиллям зупиняю погляд зі значенням: «Ти… що?!» Я добре уявляю собі обличчя Люсіль, коли Оскар розповідає їй, що я ніжусь у ліжку, а він терпить кухонне рабство. Ще тільки восьма ранку, вихідний день, та все ж я знаю, що вона занесла новий запис до мого досьє: «Лорі — ледача паразитка». Мабуть, їй уже скоро доведеться заводити нове — після весілля старе от-от лусне.

— У тебе вийшло чудово! — дивлюся на жовток, який повільно розтікається поверхнею коржика. — Боюся, я можу до цього звикнути.

— Мені подобається дбати про тебе.

— За таким дбайливим чоловіком — усе життя, мов Божа ласка.

Він усміхається, потішений моїми словами:

— Чи ми завжди почуватимемося так само?

— Не знаю. Якщо схочемо? — відповідаю.

— Люди мені часто кажуть, що за кілька років сяйво згасає.

— Правда? — Мені теж кажуть схожі речі.

Мовляв, наші стосунки виникли раптово, мов буревій, мовляв, коли реальність почне показувати зуби, романтика зникне.

Він киває. Я не питаю, чи під словом «люди» він має на увазі Люсіль.

— Добре, що вони про це знають.

Я обережно опускаю тацю з порожнім посудом на підлогу, підлажу під Оскарову руку, примощуюся на подушки.

— Вони не знають нас, — каже він, опускаючи бретельку моєї сорочки, вивільняючи мені груди.

Підіймаю обличчя до цілунку, його пальці пестять мій сосок.

— Моя дружина, — шепоче він.

Так часто повторює зараз ці слова. Я люблю це. Але іноді хочеться почути колишнє ім’я — Морська Зірка.

Я огортаю його своїм тілом, а він перекочує мене на спину, ми кохаємося. Потім я натягую ковдру йому на плечі та дрімаю, притулившись щокою до його грудей. Як би я хотіла, щоб були лише ми, щоб життя було таким завжди.

Пізніше, над смаженим ягням (яке зготувала я сама, без консультації зі своєю мамою), Оскар дивиться на мене, наповнюючи келихи вином.

— У мене є трохи новин, — каже він, повертаючи пляшку в нашу нову підставку для вина, де пляшки розташовані під ідеальним кутом. Не питайте мене чому. Це — весільний подарунок від Джеррі та Флісс.