Переможців не судять

— Товарищи! Я вас всех поздравляю с сегодняшним событием: первым заседанием облисполкома. Наконец-то осуществилась вековая мечта украинского народа жить всем вместе в свободном и счастливом государстве, первом в мире государстве рабочих и крестьян под солнцем лучшей в мире Сталинской конституции!

У відповідь пролунали оплески.

— Есть предложение, — здійнявши руку, щоб вгамувати присутніх, продовжив Репнік, — отправить товарищу Сталину приветствие от имени всех трудящихся Тернопольской области в связи с сегодняшним нашим первым заседанием.

— Ура!!! — загорлав хтось у першому ряді, — телеграмму нашему вождю и учителю!

— Ура!!! — підхопили усі й одностайно підвелися, — слава нашему вождю и любимому учителю товарищу Сталину!!!

Зала довго не могла вгамуватися. Усі продовжували горлати, кидаючи один на одного косі погляди. Начальник обласного управління НКВС уважно слідкував за усіма: може, хтось викаже зневагу до вождя світового пролетаріату? Може, хто посміхнеться? Або навіть сяде? Про цей погляд усі знали, тому долонь не шкодувати. Овація тривала хвилин з десять, врешті Репнік знов здійняв руку:

— Разрешите огласить текст телеграммы…

Він зачитав текст, у якому після довгого переліку усіх Сталінських чеснот, неофіційних титулів на кшталт «дорогого учителя», «вождя мирового пролетариата» и «верного продолжателя дела Маркса, Энгельса и Ленина», сповіщалося про проведення першого засідання Тернопільського облвиконкому, тобто початку роботи органів радянської влади на звільнених від білопольських панів землях Західної, тепер Радянської України.

Зала знов почала аплодувати і довго не могла вгамуватися. Нарешті, почали розгляд питань порядку денного. Швидко затвердили на посадах членів Тернопільського міськвиконкому, надання коштів на Новорічну ялинку, обласному Палацу піонерів, розподільникам НКВС та іншим організаціям і перейшли до питання організації в області радянської торгівлі. З цим упоралися швидко, бо усе було зрозуміле: зроблено мало, треба виправляти становище, і виправити його належить за десять днів, до першого січня, більшовицькими темпами. Приватну торгівлю належить здійснювати за державними цінами і немає значення: чи матимуть приватні торгівці з цих цін прибутки, чи лише збитки. Усі вони приречені, це питання нікого не цікавить!

Для торгівлі є мережа державних крамниць, а їй конкуренти не потрібні!

Також швидко розглянули питання про розподіл земель, які були відібрані у поміщиків, церков та монастирів, а також у польських високопосадовців. Хоч її було й немало, майже двісті тисяч гектарів, але ніяких складнощів і тут не виникло. На той час у СРСР вже був здійснений великий перелом у сільському господарстві: хто пручався проти колгоспного устрою, того переламали. Кого у Сибіру, кого у тюрмах, а кого й біля розстрільної стінки. Тож куди віддавати землю було ясно усім. Таких фактів, як тепер, коли на носі Новий Рік, а в полі досі лежить десята частина накопаних буряків, а майже половина урожаю зернових досі не обмолочена, у копах — більше бути не повинно! Приватний власник він і є приватний власник, що з нього спитаєш? Моя пшениця, коли хочу, тоді й молочу! Можу взагалі попалити чи в полі погноїти, хай вам грець! Інша справа колгосп! Тут голову колгоспу можна і до НКВС запросити, як що щось не те…

Питання розглядали швидко, Репнік навіть сам подумки дивувався, як вправно в нього все виходить. Ніяких заперечень, ніяких дискусій, усе по справі, просто клас! Так було до десятого пункту порядку денного, коли Репнік вже повірив, що усі важкі питання розглянули, а решта п’ять — це справа, як то кажуть, техніки. Десяте питання було про початок роботи та дні відпочинку. Як і всюди по країні, було запропоновано — починати робочий день о десятій тридцять за московським часом, закінчувати о сімнадцятій, а відпочивати шостого, дванадцятого, вісімнадцятого, двадцять четвертого та тридцятого числа кожного місяця. Це були відомі сталінські п’ятиденки. Тут несподівано звівся з місця голова Кулинецького повітового виконкому.

— Товаришу Репнік, таке рішення приймати ще завчасно.

— Что? — Репнік здивовано звів брови, — это ещё почему? Вы кто? Председатель из Кулинцев? Какого чёрта лезете в дела, в которых не смыслите? Вся страна так работает!

— Товаришу Репнік, справа не в тому, що так працює уся країна, а в тому, що Західна Україна за таким розпорядком працювати поки що не може.

У залі запанувала повна тиша. Обличчя Репніка налилося кров’ю.

— Как это не может? Кто осмелился? Ты ж посмотри на него!

— Товаришу Репнік! Західна Україна відрізняється від інших регіонів України тим, що народ у нас дуже набожний і звик по неділях ходити до церкви на Службу Божу, а цим рішенням неділі взагалі скасовано. Ті рішення, що були до цього, зачіпали лише окремі верстви населення: попів, багатіїв, власників… А це стосується геть усіх, і усі будуть проти. Чи варто із самого початку налаштовувати населення проти нової влади?

— Ты…

Але заступника голови зупинив другий секретар обкому Проценко:

— Заспокойтеся, товаришу Репнік.