Читаем Переможців не судять полностью

По-друге, підкреслюємо, що приносимо волю, у тому числі Крим має бути вивільнений від усіх чужаків і заселений німцями. Так само австрійська Галіція має стати областю Німецької імперії.

У теперішній час наші стосунки з Румунією гарні, але ніхто не знає, як усе складеться надалі. З цим треба рахуватися, і з урахуванням цього ми повинні облаштувати наші кордони. Не треба ставити себе в залежність від добро-

зичливості третіх держав. Отже, будувати свої відносини з Румунією ми повинні, виходячи саме з цього.

В головному, справа зводиться до того, щоб переварити цей величезний пиріг, аби, по-перше, оволодіти ним, а по- друге, керувати і, по-третє, експлуатувати.

Зараз росіяни віддали наказ про партизанську війну в нашому тилу. Ця партизанська війна має і свої переваги: вона дає нам можливість винищувати все, що повстає проти нас.

Створення військової держави західніше Уралу ніколи не повинно стати на порядок денний, хоча для цього ми повинні були б воювати сто років. Усі послідовники фюрера повинні знати: імперія лише тоді буде в безпеці, якщо західніше Уралу не буде існувати чужого війська. Захист цього простору від різних небезпек бере на себе Німеччина. Залізний закон: «Ніколи не повинно бути дозволено, щоб зброю носив хто-небудь, крім німців!». Це особливо важливо. Навіть, якщо в найближчий час нам здалося, що легше було б притягнути будь-які чужі, підкорені нами народи до збройної боротьби, це було б неправильно. Колись це неодмінно і неминуче повернеться проти нас. Тільки німець має право носити зброю, ані словак, ані чех, ані казах, ані українець. Ні в якому випадку ми не повинні проводити політики, «що хитається», як це було в Ельзасі. Англієць завжди вирізняється постійним переслідуванням однієї лінії, однієї мети. Ми обов’язково повинні вчитися цього в англійців; не можемо ставити наші стосунки у залежність від окремих осіб. І тут прикладом повинна бути поведінка англійців у Індії, у відношенні до індійських князів: солдат завжди повинен охороняти режим!

Фюрер, як завжди, промовляв гаряче, емоційно і так широко охоплював тему, що здавалося, плутається. А може, іноді так воно й було, але ніхто з присутніх ніколи не зважився б зробити йому зауваження, бо знали його мстивий характер. І, крім того, фюрер є фюрер: якщо зробити йому зауваження, то неминуче з’явиться крамольна думка, що фюрер може помилятися, а це вже підрив існуючого ладу, підрив тези, на якій, як на наріжному камені, стоїть Німеччина: фюрер завжди правий. Хто у цьому сумнівається, для таких побудовані концтабори. У цьому Німеччина та Радянський Союз однакові за тією різницею, що в Радянському Союзі концтаборів більше, і розташовані вони в значно гірших місцях: у Європі Сибіру нема.

Фюрер промовляв вже більше години. Для нього це було небагато, він міг говорити значно довше, не виявляючи ознак втоми і не зважаючи на те, як почувають себе присутні: втомились чи уважно слухають, чи ледве стримують позіхання. Але до нього підійшов ад’ютант і щось прошепотів на вухо. Мабуть, новини були важливі, тому що Гітлер оголосив перерву. Присутні перейшли до сусідньої кімнати, де їм були запропоновані духмяний чай та кава. На дорогих фарфорових тарелях лежали печиво та тістечка, цукерки і ще якась смакота. Фюрер був відсутній хвилин п’ятнадцять. Після його повернення, усіх знов запросили до зали. Геринг запитливо глянув на Гітлера, але той і не подумав пояснити, що ж спонукало його перервати нараду, а продовжив монолог, наче й не переривав його:

— Райони, які наразі придбали, ми повинні перетворити у райський сад. Вони для нас життєво важливі. Колонії у порівнянні з ними грають другорядну роль. Навіть у тих випадках, коли відокремлюємо декотрі райони, ми завжди повинні виступати, як захисники закону та населення. Відповідно до цього повинні вже зараз обрати необхідні формулювання. Ми кажемо не про нові області Імперії, а про необхідну задачу, яка поставлена війною. Зокрема, у Прибалтиці район до Двіни, за узгодженням із фельдмаршалом Кейтелем, вже зараз має бути узятий під керування.

Кейтель, до якого так неочікувано звернувся Гітлер, здригнувся і навіть трохи розгубився, нічого, крім запопадливого «Так, мій фюрере», вичавити з себе не міг. Геринг зневажливо посміхнувся, згадавши, що серед генералів Кейтеля називають Лакейтель, натякаючи на саме цю рису його вдачі: запопадливість та підлабузництво. Сам Геринг йшов до мети, наче дикий кабан, не зважаючи на перешкоди, але привселюдно ніколи з фюрером не сперечався, поважаючи наріжну тезу рейху: фюрер завжди правий. Неочікувано слово взяв Альфред Розенберг:

— Мій фюрере! Мені здається, що в кожному комісаріаті відношення до населення має бути різним. Це стосується і східних територій. В Україні, наприклад, ми мали би виступити з обіцянками в царині культури, пробудити історичну самосвідомість українців, провести інші акції…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Три повести
Три повести

В книгу вошли три известные повести советского писателя Владимира Лидина, посвященные борьбе советского народа за свое будущее.Действие повести «Великий или Тихий» происходит в пору первой пятилетки, когда на Дальнем Востоке шла тяжелая, порой мучительная перестройка и молодым, свежим силам противостояла косность, неумение работать, а иногда и прямое сопротивление враждебных сил.Повесть «Большая река» посвящена проблеме поисков водоисточников в районе вечной мерзлоты. От решения этой проблемы в свое время зависела пропускная способность Великого Сибирского пути и обороноспособность Дальнего Востока. Судьба нанайского народа, который спасла от вымирания Октябрьская революция, мужественные характеры нанайцев, упорный труд советских изыскателей — все это составляет содержание повести «Большая река».В повести «Изгнание» — о борьбе советского народа против фашистских захватчиков — автор рассказывает о мужестве украинских шахтеров, уходивших в партизанские отряды, о подпольной работе в Харькове, прослеживает судьбы главных героев с первых дней войны до победы над врагом.

Владимир Германович Лидин

Проза о войне
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер

В романе впервые представлена подробно выстроенная художественная версия малоизвестного, одновременно символического события последних лет советской эпохи — восстания наших и афганских военнопленных в апреле 1985 года в пакистанской крепости Бадабер. Впервые в отечественной беллетристике приоткрыт занавес таинственности над самой закрытой из советских спецслужб — Главным Разведывательным Управлением Генерального Штаба ВС СССР. Впервые рассказано об уникальном вузе страны, в советское время называвшемся Военным институтом иностранных языков. Впервые авторская версия описываемых событий исходит от профессиональных востоковедов-практиков, предложивших, в том числе, краткую «художественную энциклопедию» десятилетней афганской войны. Творческий союз писателя Андрея Константинова и журналиста Бориса Подопригоры впервые обрёл полноценное литературное значение после их совместного дебюта — военного романа «Рота». Только теперь правда участника чеченской войны дополнена правдой о войне афганской. Впервые военный роман побуждает осмыслить современные истоки нашего национального достоинства. «Если кто меня слышит» звучит как призыв его сохранить.

Андрей Константинов , Борис Александрович Подопригора , Борис Подопригора

Проза / Проза о войне / Военная проза