Читаем Переможців не судять полностью

— На руїнах підкорених держав ми створимо могутню імперію! Ми просунемося до Уралу, а якщо знадобиться, і далі! Росія припинить своє існування як самостійна держава. Усі території, які мають для нас цінність, відійдуть до імперії. Колонії німців на Волзі, Баку з його нафтою… Фіни бажають отримати Східну Карелію? Начхати мені на бажання фінів! На Кольському півострові добувають нікель, а нікель нам потрібен самйм! Фіни бажають отримати Ленінград? Тільки після того, як це місто буде зрівняне з землею! Це місто нам не потрібне! Ви зрозуміли мій підхід до усіх цих питань, Альфреде? Німеччина понад усе, дорогий мій! Коли будете керуватися цим принципом, то не будете робити помилок!

— Мій фюрере! Ви, як завжди, правий… Але такий підхід неминуче зустріне спротив місцевого населення…

— Так… Так… — перепинив його Гітлер, — я завжди казав, що поліцейські полки повинні мати танки. Панове, — він глянув впритул на Геринга, якій сидів поруч, а потім перевів погляд на Кейтеля, — поліцейські полки треба підсилити танками. І ще… Германе…

— Так, мій фюрере, — Геринг підняв олівець над записником, готовий занотувати розпорядження Гітлера.

— Учбові аеродроми треба перемістити на Схід. У разі необхідності нехай твої пілоти практикуються на тубільцях… Це, з одного боку, навчить твоїх пілотів краще воювати, а з другого боку, привчить тубільців до покори! Величезні простори, які ми завоювали і ще завоюємо, мають бути замиреними якнайшвидше. Найкраще це зробити шляхом розстрілів будь-кого, хто хоча б кине косий погляд на нашого останнього солдата!

— Потрібно, — додав Кейтель, — зробити місцеве населення відповідальним за власні справи. Адже не поставиш варту біля кожної повітки… Чи вокзалу… Місцеві мешканці повинні знати, що буде розстріляний кожен, хто проявляє інертність щодо дій місцевих бандитів, а також, що вони будуть притягатися до відповідальності за кожен вияв непокори.

— Слушна думка, — схвально кивнув головою Гітлер, — розстрілювати на місті кожного, хто не попередив бандитських проявів!

— А щодо газет в Україні? — знов запитав Розенберг, — і взагалі на окупованих територіях? Адже ми повинні якось впливати на місцеве населення?

— Знов ти зі своєю Україною, — скривився Геринг.

— З усього цього я роблю висновок, що нам потрібно утворити орган, який буде опікуватися усіма східними окупованими територіями. Це буде міністерство в справах цих територій. І ви станете його керівником, Альфреде, раз вас вже так цікавить це питання.

— Дякую за довіру, мій фюрере! А щодо України, мій дорогий Ґерінгу, то вона з усіх країн буферного поясу, найбільша. Тому й увага до неї має бути відповідною. Мій фюрере! — він знову звернувся до Гітлера, — раз ми вирішили питання про утворення міністерства то, може, одразу вирішимо питання, де його розташуємо? Мені здається, що для цієї справи добре підійшла би будівля радянського торгпредства. На Літценбургерштрассе…

— Цього не можна робити, — заперечив рейхсміністр доктор Ламмерс, — це екстериторіальна будівля… За міжнародними правилами…

— Дурниця, дорогий Ламмерсе… Чистісінька дурниця! Усі правила зараз встановлюємо ми! Повідомте міністерство іноземних справ, що будівля забирається під міністерство окупованих східних територій. Екстериторіальність… Вигадали ще! І щоб вам не спало на думку — вести будь- які перемовини! Будь з ким! І з будь-якого питання!

Фюрер погрозив Ламмерсу пальцем, а вийшло так, наче він погрозив не докторові Ламмерсу, керівнику імперської канцелярії, а всій Європі, з якою віднині збирався не проводити ніяких перемовин, а лише диктувати свою волю.

РОЗДІЛ 18

ТЕРНОПІЛЬ. ЛИПЕНЬ 1941 РОКУ

В управлінні поспіхом палили документи: німці вже були помічені неподалік від Тернополя[37]. Все, що не встигли вивезти, треба було знищити. Підлеглі капітана Скворцова мішками тягали стоси документів: справи, листування, якісь нотатки, словом усе, що могло горіти, і кидали у велетенське багаття, що палало на подвір’ї.

— Быстрее шевелитесь, мать вашу… — нервував Скворцов.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Три повести
Три повести

В книгу вошли три известные повести советского писателя Владимира Лидина, посвященные борьбе советского народа за свое будущее.Действие повести «Великий или Тихий» происходит в пору первой пятилетки, когда на Дальнем Востоке шла тяжелая, порой мучительная перестройка и молодым, свежим силам противостояла косность, неумение работать, а иногда и прямое сопротивление враждебных сил.Повесть «Большая река» посвящена проблеме поисков водоисточников в районе вечной мерзлоты. От решения этой проблемы в свое время зависела пропускная способность Великого Сибирского пути и обороноспособность Дальнего Востока. Судьба нанайского народа, который спасла от вымирания Октябрьская революция, мужественные характеры нанайцев, упорный труд советских изыскателей — все это составляет содержание повести «Большая река».В повести «Изгнание» — о борьбе советского народа против фашистских захватчиков — автор рассказывает о мужестве украинских шахтеров, уходивших в партизанские отряды, о подпольной работе в Харькове, прослеживает судьбы главных героев с первых дней войны до победы над врагом.

Владимир Германович Лидин

Проза о войне
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер

В романе впервые представлена подробно выстроенная художественная версия малоизвестного, одновременно символического события последних лет советской эпохи — восстания наших и афганских военнопленных в апреле 1985 года в пакистанской крепости Бадабер. Впервые в отечественной беллетристике приоткрыт занавес таинственности над самой закрытой из советских спецслужб — Главным Разведывательным Управлением Генерального Штаба ВС СССР. Впервые рассказано об уникальном вузе страны, в советское время называвшемся Военным институтом иностранных языков. Впервые авторская версия описываемых событий исходит от профессиональных востоковедов-практиков, предложивших, в том числе, краткую «художественную энциклопедию» десятилетней афганской войны. Творческий союз писателя Андрея Константинова и журналиста Бориса Подопригоры впервые обрёл полноценное литературное значение после их совместного дебюта — военного романа «Рота». Только теперь правда участника чеченской войны дополнена правдой о войне афганской. Впервые военный роман побуждает осмыслить современные истоки нашего национального достоинства. «Если кто меня слышит» звучит как призыв его сохранить.

Андрей Константинов , Борис Александрович Подопригора , Борис Подопригора

Проза / Проза о войне / Военная проза