Читаем Переможців не судять полностью

Фюрер кліпнув очима й кинув спантеличений погляд на рейхсмаршала Ґеринга, мовляв, це він про що? Геринг, друга постать в ієрархії рейху, не стільки корячись цьому погляду, скільки відповідаючи власним думкам, у ту ж мить зауважив:

— Альфреде! Може, ти й краще знаєш цю кляту Росію[34] і Україну разом з нею, але зараз на часі зовсім інше питання: маємо забезпечити себе продовольством, маємо забезпечити харчами армію і рейх. Про інше будемо думати потім. І взагалі, чи залишився в Україні бодай якийсь культурний прошарок, на який можна було б опертися? Більшовики, мабуть, перебили там усіх, хто міг самостійно думати! Якщо хтось і залишився, то лише за кордоном. Та й взагалі, нащо воно нам?

— Мій фюрере! — гнув своє Розенберг, — я розумію, що війна з метою вивільнення Росії від Сталіна та більшовиків і заміна цих лідерів на нових — виключена. Це ще більше мобілізувало б сили Росії проти нас. Я пропонував і пропоную іншу концепцію вирішення російського питання. Задача нашої політики, як на мене, підхопити у розумній та цілеспрямованій формі прагнення до волі усіх цих народів та надати їм визначені державні форми, тобто органічно викроїти з величезної території Радянського Союзу державні утворення і спрямувати їх проти Москви, вивільнивши тим німецьку армію на прийдешні віки від східної загрози. Чотири великих блоки повинні відокремити нас і одночасно відсунути далеко на схід вічну загрозу для Європи: Велика Фінляндія, Прибалтика, Україна та Кавказ[35]

— Може бути… Може бути… Але при одній умові: зброю мають право носити лише німці! Чуєте, Розенберг? Німці! І ми воюємо не за самостійну Україну чи Кавказ, ми зараз воюємо за Велику Німеччину!

— Мій фюрере! — не вгамовувався рейхсляйтер, — я все ж вважаю, що стосовно до українців нам треба проводити більш продуману політику. Ми повинні мати можливість впливати на місцеве населення. У всякому випадку ми маємо відновити хоча б газети.

— Відновлюйте, не заперечую. Але тримайте руку на пульсі! Докерувалися… Ми воюємо, а декотрі проголошують нові держави![36] Без нашого відома! Без погодження… Німці гинуть за Німеччину, Альфреде, а не за Україну чи Прибалтику! Затямте це собі! Ваші ідеї відносно утворення окремих буферних держав можливі, але лише при тому, що землі, які потрібні нам чи нашим союзникам, безперечно увійдуть у склад імперії. Це стосується Криму, наприклад…

— Румуни теж на щось претендують… — вставив своє Геринг, — адже так, мій фюрере? Антонеску теж розраховує на якісь надбання для Румунії?

— Так. Антонеску просив віддати йому Бессарабію і Одесу з коридором на захід та північний захід.

— Нічого собі апетити! — не витримавши, вигукнув товстун Геринг, голосно ляснувши долонею по столі, — віддати такий порт цим мамалижникам?

— Мій фюрере! Цього не можна допустити! Адже ми залишаємо Україну без важливого порту!

— Припиніть! Те, що просить Антонеску, не дуже виходить за рамки старих кордонів Румунії. До того ж, ні румунам, ні мадярам, ні словакам, ні туркам, нікому не було дано ніяких твердих обіцянок. І, запевняю вас, таких обіцянок не буде! Ми воюємо не заради Румунії чи Угорщини, а заради третього рейху! Затямте це собі, врешті решт!

— Авжеж, мій фюрере! — підхопив Ґеринґ, — треба негайно приєднати до Східної Прусії дещо з Прибалтики, наприклад, Белостокські ліси…

— Неправильно, Германе… Помилка. До Прусії треба приєднати усю Прибалтику. Прибалтика уся буде Німеччиною! Уся! Також до імперії відійде увесь Крим із прилеглими територіями, і ці території будуть чималенькими, запевняю вас… Це наші землі! За них заплачено кров’ю наших солдатів!

— Але ж там мешкає багато українців… — почав заперечувати Розенберг.

— До біса ваших українців, Альфреде! Вам не здається, що ви приділяєте українцям забагато уваги? Наш вермахт може здійснити переможну місію самостійно, без допомоги націоналістів усіх мастей, у тому числі й українських…

Фюрер дивився у простір, поверх голів тих, хто зібрався у залі на цю важливу нараду, яка визначила хід усієї війни на Східному фронті на найближчі роки. Він уже бачив прийдешнє: велич імперії, свою власну велич, велич вождя, який привів німців до небачених в історії людства перемог. Він, фюрер, наче якийсь легендарний велетень, самотужки витяг Німеччину, принижену та злиденну після Першої світової війни, зраджену своїми поводирями, євреями та комуністами, з того багна, у якому вона перебувала п’ятнадцять років. Хто зараз Німеччина? Німеччина зараз і є Європа!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Три повести
Три повести

В книгу вошли три известные повести советского писателя Владимира Лидина, посвященные борьбе советского народа за свое будущее.Действие повести «Великий или Тихий» происходит в пору первой пятилетки, когда на Дальнем Востоке шла тяжелая, порой мучительная перестройка и молодым, свежим силам противостояла косность, неумение работать, а иногда и прямое сопротивление враждебных сил.Повесть «Большая река» посвящена проблеме поисков водоисточников в районе вечной мерзлоты. От решения этой проблемы в свое время зависела пропускная способность Великого Сибирского пути и обороноспособность Дальнего Востока. Судьба нанайского народа, который спасла от вымирания Октябрьская революция, мужественные характеры нанайцев, упорный труд советских изыскателей — все это составляет содержание повести «Большая река».В повести «Изгнание» — о борьбе советского народа против фашистских захватчиков — автор рассказывает о мужестве украинских шахтеров, уходивших в партизанские отряды, о подпольной работе в Харькове, прослеживает судьбы главных героев с первых дней войны до победы над врагом.

Владимир Германович Лидин

Проза о войне
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер

В романе впервые представлена подробно выстроенная художественная версия малоизвестного, одновременно символического события последних лет советской эпохи — восстания наших и афганских военнопленных в апреле 1985 года в пакистанской крепости Бадабер. Впервые в отечественной беллетристике приоткрыт занавес таинственности над самой закрытой из советских спецслужб — Главным Разведывательным Управлением Генерального Штаба ВС СССР. Впервые рассказано об уникальном вузе страны, в советское время называвшемся Военным институтом иностранных языков. Впервые авторская версия описываемых событий исходит от профессиональных востоковедов-практиков, предложивших, в том числе, краткую «художественную энциклопедию» десятилетней афганской войны. Творческий союз писателя Андрея Константинова и журналиста Бориса Подопригоры впервые обрёл полноценное литературное значение после их совместного дебюта — военного романа «Рота». Только теперь правда участника чеченской войны дополнена правдой о войне афганской. Впервые военный роман побуждает осмыслить современные истоки нашего национального достоинства. «Если кто меня слышит» звучит как призыв его сохранить.

Андрей Константинов , Борис Александрович Подопригора , Борис Подопригора

Проза / Проза о войне / Военная проза