Переможців не судять

Фюрер кліпнув очима й кинув спантеличений погляд на рейхсмаршала Ґеринга, мовляв, це він про що? Геринг, друга постать в ієрархії рейху, не стільки корячись цьому погляду, скільки відповідаючи власним думкам, у ту ж мить зауважив:

— Альфреде! Може, ти й краще знаєш цю кляту Росію[34] і Україну разом з нею, але зараз на часі зовсім інше питання: маємо забезпечити себе продовольством, маємо забезпечити харчами армію і рейх. Про інше будемо думати потім. І взагалі, чи залишився в Україні бодай якийсь культурний прошарок, на який можна було б опертися? Більшовики, мабуть, перебили там усіх, хто міг самостійно думати! Якщо хтось і залишився, то лише за кордоном. Та й взагалі, нащо воно нам?

— Мій фюрере! — гнув своє Розенберг, — я розумію, що війна з метою вивільнення Росії від Сталіна та більшовиків і заміна цих лідерів на нових — виключена. Це ще більше мобілізувало б сили Росії проти нас. Я пропонував і пропоную іншу концепцію вирішення російського питання. Задача нашої політики, як на мене, підхопити у розумній та цілеспрямованій формі прагнення до волі усіх цих народів та надати їм визначені державні форми, тобто органічно викроїти з величезної території Радянського Союзу державні утворення і спрямувати їх проти Москви, вивільнивши тим німецьку армію на прийдешні віки від східної загрози. Чотири великих блоки повинні відокремити нас і одночасно відсунути далеко на схід вічну загрозу для Європи: Велика Фінляндія, Прибалтика, Україна та Кавказ[35]

— Може бути… Може бути… Але при одній умові: зброю мають право носити лише німці! Чуєте, Розенберг? Німці! І ми воюємо не за самостійну Україну чи Кавказ, ми зараз воюємо за Велику Німеччину!

— Мій фюрере! — не вгамовувався рейхсляйтер, — я все ж вважаю, що стосовно до українців нам треба проводити більш продуману політику. Ми повинні мати можливість впливати на місцеве населення. У всякому випадку ми маємо відновити хоча б газети.

— Відновлюйте, не заперечую. Але тримайте руку на пульсі! Докерувалися… Ми воюємо, а декотрі проголошують нові держави![36] Без нашого відома! Без погодження… Німці гинуть за Німеччину, Альфреде, а не за Україну чи Прибалтику! Затямте це собі! Ваші ідеї відносно утворення окремих буферних держав можливі, але лише при тому, що землі, які потрібні нам чи нашим союзникам, безперечно увійдуть у склад імперії. Це стосується Криму, наприклад…

— Румуни теж на щось претендують… — вставив своє Геринг, — адже так, мій фюрере? Антонеску теж розраховує на якісь надбання для Румунії?

— Так. Антонеску просив віддати йому Бессарабію і Одесу з коридором на захід та північний захід.

— Нічого собі апетити! — не витримавши, вигукнув товстун Геринг, голосно ляснувши долонею по столі, — віддати такий порт цим мамалижникам?

— Мій фюрере! Цього не можна допустити! Адже ми залишаємо Україну без важливого порту!

— Припиніть! Те, що просить Антонеску, не дуже виходить за рамки старих кордонів Румунії. До того ж, ні румунам, ні мадярам, ні словакам, ні туркам, нікому не було дано ніяких твердих обіцянок. І, запевняю вас, таких обіцянок не буде! Ми воюємо не заради Румунії чи Угорщини, а заради третього рейху! Затямте це собі, врешті решт!

— Авжеж, мій фюрере! — підхопив Ґеринґ, — треба негайно приєднати до Східної Прусії дещо з Прибалтики, наприклад, Белостокські ліси…

— Неправильно, Германе… Помилка. До Прусії треба приєднати усю Прибалтику. Прибалтика уся буде Німеччиною! Уся! Також до імперії відійде увесь Крим із прилеглими територіями, і ці території будуть чималенькими, запевняю вас… Це наші землі! За них заплачено кров’ю наших солдатів!

— Але ж там мешкає багато українців… — почав заперечувати Розенберг.

— До біса ваших українців, Альфреде! Вам не здається, що ви приділяєте українцям забагато уваги? Наш вермахт може здійснити переможну місію самостійно, без допомоги націоналістів усіх мастей, у тому числі й українських…

Фюрер дивився у простір, поверх голів тих, хто зібрався у залі на цю важливу нараду, яка визначила хід усієї війни на Східному фронті на найближчі роки. Він уже бачив прийдешнє: велич імперії, свою власну велич, велич вождя, який привів німців до небачених в історії людства перемог. Він, фюрер, наче якийсь легендарний велетень, самотужки витяг Німеччину, принижену та злиденну після Першої світової війни, зраджену своїми поводирями, євреями та комуністами, з того багна, у якому вона перебувала п’ятнадцять років. Хто зараз Німеччина? Німеччина зараз і є Європа!