Переможців не судять

— Дурак! Ты бы прежде думал, а потом пальцем дёргал! У тебя детей сколько?

— Четверо…

— Такой молодой?! Тоже, небось, сначала пальцем дёргал, а потом думал?

— Ну… Дурное дело не хитрое! Тут думать особенно и не надо!

— Ладно… Идём, доедим и ушиваться надо отседова… Как бы нас местные не накрыли, как кота мокрым рядном!

***

Біля хати Когутів зібрався невеличкий натовп односельців. Вже майже стемніло. Раз по раз у темряві жевріли вогники від цигарок. Обговорювали останню новину: поранення Василя двома оточенцями. У хаті ще поралася фельдшерка. Рана виявилася не дуже небезпечною, кістки не зачепило, але, вогнепальна рана є вогнепальна рана, нічого приємного тут не було. Назар Глинський, котрий сьогодні відмічав свій день народження, вже вкотре розповідав, як він нагнав зі свого двору тих двох.

— Я їм і кажу: геть звідси, вовкулаки! А хлопці дула з вікон висунули, ось вони злякалися. Проти сили не попреш! А тут…

— Слухай, Назаре, а може, їх пошукати? Навряд чи вони встигли далеко відійти? — запропонував Микола Лисевич.

— Та темно вже… Де їх у лісі знайдеш? — виказав хтось сумнів.

— Мій Юрко ще досі не повернувся… — зі сльозою у голосі промовила якась жінка, — темно вже надворі… Де його носить? А мені чогось страшно! Ох, Господи!

— Не каркай, Теклю!

— Я ось про що, хлопці, — спокійно і виважено сказав Назар Глинський, — треба нам об’єднатися і боронитися самим. Доки порядку не буде.

— Правильно кажеш, — кинув пічник, — треба боронитися самим.

— А зброя? — одночасно запитало кілька чоловіків.

— Є зброя, — незворушно відповів пічник, — чого-чого, а зброї доста.

Тут же домовилися зранку зібрати чоловіків і встановити порядок чергування.

— 1 де ж цей негідник? Ну, прийде, отримає від мене на горіхи! — продовжувала бідкатися Текля.

На ґанку з’явилася фельдшерка.

— Ну? — видихнув невеличкий натовп.

— Що, ну? — здивувалася фельдшерка, — перев’язала. Марійка йому зараз наркозу наллє, і все буде добре…

РОЗДІЛ 17 СТАВКА АДОЛЬФА ГІТЛЕРА ЛИПЕНЬ 1941 РОКУ

У головну ставку фюрера «Вовче лігво», яка розташувалася у Східній Прусії, в Гарлицькому лісі, неподалік від Растенбурга, на нараду з господарем ставки, та й усієї Німеччини і половини Європи, прибули рейхсляйтер Альфред Розенберг, рейхсміністр, начальник імперської канцелярії Ламмерс, фельдмаршал Вільгельм Кейтель, рейхсмаршал Герман Геринг та керівник партійної канцелярії Мартін Борман.[33] День був спекотним, але у кабінеті спека не відчувалася. Нечутно працювали вентилятори, приємно охолоджуючи повітря. На столах стояла прохолодна мінеральна вода. Нарада почалася рівно о п’ятнадцятій годині. Її відкрив фюрер німецького народу Адольф Гітлер. Він обвів присутніх строгим поглядом своїх трохи опуклих очей, надпив зі склянки води та сказав:

— Перш, ніж розпочати розмову про конкретні проблеми, нам треба визначити та встановити для себе принципові положення. Головне з них: війна проти СРСР, всупереч твердженням деяких політиків, не є загальноєвропейською справою. Дехто має бажання, щоб користь з цієї війни мали не тільки німці, але й усі європейські країни. Це — чистісінька безсоромність! — Тут фюрер зробив маленьку паузу, знов обвів присутніх суворим поглядом, раптово підняв руку, стиснуту в кулак, і потряс нею у повітрі. — Ми, німці, ні з ким не будемо ділити своїх перемог! Якщо хтось бажає мати кусок з цього пирога, має воювати разом із нами! А вже тоді поміркуємо, кому що відкраяти! Добре поміркуємо!

Як швидко фюрер вибухнув, так швидко він і заспокоївся, зробив невеличку паузу і продовжив:

— Але про це не можна казати відкрито. Усьому свій час. Важливо, щоб ми не розкривали своїх цілей перед усім світом передчасно. Ні в якому випадку не треба ускладнювати шлях зайвими заявами. Адже ми можемо робити все, що під силу, а що за межами нашої сили, ми зробити не зможемо. Головне, щоб ми знали, чого бажаємо. Маємо мотивувати наші дії, виходячи з тактичних міркувань. Як, наприклад, у випадку з Норвегією, Данією, Голландією чи Бельгією. Адже у цих випадках ми нічого й нікому не казали про наші наміри, отже й надалі будемо такими ж розумними і не будемо цього робити. Будемо підкреслювати, що вимушені зайняти якийсь конкретний район, дати йому лад та забезпечити безпеку. Ми маємо, заради населення, турбуватися про спокій, їжу, шляхи і таке інше. Звідси і виходить наше регулювання. Таким чином, ніхто не має второпати, що справа стосується остаточного регулювання. Усі необхідні заходи — розстріли, виселення і таке інше — ми, незважаючи на це, проводимо і будемо проводити.

Ми зовсім не бажаємо заздалегідь перетворювати будь- кого у своїх ворогів. Тому будемо діяти так, наче маємо мандат. Але при цьому мусимо знати: із цих областей не підемо вже ніколи.

Фюрер знову зробив паузу, але зовсім маленьку, лише для того, щоб промочити горло ковтком мінеральної води, та продовжив:

— Виходячи з цього, мова може йти про наступне: По-перше, нічого не будувати для остаточного регулювання, але нишком готувати все саме для цього.