Піранезі

Метью Роуз Соренсен — англієць; батько — наполовину данець, наполовину шотландець, мати з Ґани. Спершу вивчав математику, та його інтереси невдовзі змістилися (через філософію математики та історію ідей) до поточної сфери досліджень — трансгресивного мислення. Пише книжку про Лоуренса Арна-Сейлза, людину, що пішла проти науки, розуму та закону.

Мені видалося цікавим, що Метью Роуз Соренсен вірив, буцімто Лоуренс Арн-Сейлз заперечував Науку та Розум. У цьому він помилявся. Пророк був науковцем і прихильником Розуму. Я промовив у Порожнечу:

— Я з тобою не згоден.

Я намагався викликати Метью Роуза Соренсена, обманом змусити його показатися. Якщо він і справді якась забута частина мого «я», то він не схоче, щоб йому суперечили: він обстоюватиме свою позицію.

Проте це не спрацювало. Він не повстав із якогось тінистого закутка мого розуму. Він залишився порожнечею, тишею, відсутністю.

Я звернувся до інших двох записів.

Перший був просто списком.

«Саме нині, тут, нині, завше»[36]: п’єси Дж. Б. Прістлі про час[37], Tempus, том 6: 85—92

Прийняти/Потерпіти/Очорнити/Знищити: Як науковий світ ставиться до ідей аутсайдерів, Manchester University Press, 2008

Джерела аутсайдерської математики: Шрініваса Рамануджан і богиня[38], Інтелектуальна історія (щоквартальник), том 25: 204—238, Manchester University Press

Другий запис був аналогічним.

«Коливається, переливається»: Стівен Моффат, «Не кліпай» і теорії часу Дж. В. Данна, Журнал Життя, Всесвіту і Всього Іншого[39], том 64: 42—68, University of Minnesota Press

«У голові вітряк, що не спиниться ніяк»[40]: важливість лабіринтів для експлуатації Лоуренсом Арном-Сейлзом своїх прибічників, Огляд психоделіки та контркультури, том 35, номер 4

Ґарґулья на даху собору: Лоуренс Арн-Сейлз і академія, Інтелектуальна історія (щоквартальник), том 28: 119—152, Manchester University Press

Аутсайдерське мислення: дуже короткий вступ, OUP, опубл. 31 травня 2012 р.

Архітектура, що подорожує в часі: стаття про Пола Еноха та Бредфорд[41] для «Guardian», 28 липня 2012 р.

Я протяжно пирхнув із досадою. Жоднісінької користі! Крім того, що Метью Роуз Соренсен цікавився Лоуренсом Арном-Сейлзом (а це нічим не відрізняло його від усіх інших людей на Світі), я не дізнався нічого. Виникло сильне бажання потрусити Щоденник, наче з нього тоді випало би ще трохи відомостей.

Я довго сидів і думав.

Однієї людини я ще не шукав у Покажчику, і це був Однодумець. Досі це мені не спадало на думку. Але, можливо, якщо я прочитаю про Однодумця й побачу згадку про Метью Роуза Соренсена, то… Я зупинився. То що? То, можливо, я зумію визначити, чи знає Однодумець Метью Роуза Соренсена, а врешті — чи є Метью Роузом Соренсеном я?

Спроба начебто нічим не могла мені нашкодити. Ба більше, з-поміж усіх імен на Світі, які можна було пошукати, «Однодумець» видавалося найбезпечнішим. Ми з ним роками товаришували. Я розгорнув Покажчик на літері «О». Нарахував сімдесят чотири записи про Однодумця. Про нього я писав значно більше, ніж на будь-яку іншу тему. Власне, щоб умістити все, мені вже довелося залізти на дві сторінки для літери «П». Я знайшов: