Поеми

Щира зго­да, доб­рий лад зiс­тав­ся,
Не зла­мав Ро­берт свой­ого сло­ва.
Не про­па­ла, не пiш­ла по вiт­ру
Та гро­мадська чес­ная умо­ва.

Дивувались на шот­ландську во­лю

I сто­рон­нiї чу­жiї лю­де,
Всi ка­за­ли: "По­ки свi­та сон­ця,
У яр­мi шот­ландський люд не бу­де!”

Не при­гас i не про­пав нi­ко­ли

Вiльний дух в шот­ландсько­му на­ро­дi.
Стала вiльна сто­ро­на шот­ландська
Навiть дав­нiм во­ро­гам в при­го­дi.

Як пiз­нiш анг­лiй­цi i шот­ланд­цi

Поєднались в спiльную дер­жа­ву,
То анг­лiй­цi вчи­лись вiд шот­ланд­цiв,
Як лю­би­ти во­лю, честь i сла­ву.

I за те хва­ла Ро­бер­ту Брю­су, -

Вiн бор­цем за рiд­ний край з'явив­ся.
Так! од­ва­ги та зав­зят­тя в пра­цi
Вiн в ма­ло­го па­ву­ка нав­чив­ся.

Вiн здо­був со­бi ве­ли­ку сла­ву,

I не вмре та сла­ва, не по­ля­же,
В пiс­нi, в сло­вi бу­де вiч­но жи­ти
I про се­бе свi­то­вi роз­ка­же.

1893 ро­ку, літом в Гадячі

ДАВНЯ КАЗКА

Може б, хто пос­лу­хав каз­ки?
Ось пос­лу­хай­те, па­но­ве!
Тiльки ви­бач­те лас­ка­во,
Що не все в нiй бу­де но­ве.

Та чо­го там, лю­ди доб­рi,

За но­вин­ка­ми впа­да­ти?
Може, ча­сом не за­ва­дить
I дав­нi­ше при­га­да­ти.

Хто нам мо­же роз­по­вiс­ти

Щось та­ке цiл­ком но­веє,
Щоб нiх­то з нас не вiд­мо­вив:
"Ет, вже ми чу­ва­ли сеє!"

Тож, ко­ли хто з вас цi­ка­вий,

Сядь i слу­хай дав­ню каз­ку,
А ме­нi ко­ли не лав­рiв,
То хоч буб­ли­кiв дай в'язку.

I