Читаем Портрет Доріана Ґрея (збірник) полностью

Мала вітальня в будинку лорда Віндерміра на Карлтон-Гаус-терас. У глибині праворуч двері. З правого боку вітальні – бюро, на якому лежать книжки й папери, трохи ближче – звичайний стіл. Ліворуч – канапа і чайний столик, за ними скляні двері на терасу.

Леді Віндермір прилаштовує букет троянд у синю вазу на столі з правого боку. Входить Паркер.

Паркер. Міледі приймає сьогодні?

Леді Віндермір. Так. А хто завітав?

Паркер. Лорд Дарлінґтон, міледі.

Леді Віндермір (завагавшись на хвильку). Запросіть його… І якщо хтось іще завітає – я приймаю.

Паркер. Слухаю, міледі. (Виходить.)

Леді Віндермір. Мені краще побачитися з ним до вечора. Я рада, що він приїхав.

Входить Паркер.

Паркер. Лорд Дарлінґтон.

Входить лорд Дарлінґтон. Паркер виходить.

Лорд Дарлінґтон. Доброго дня вам, леді Віндермір.

Леді Віндермір. І вам доброго дня, лорде Дарлінґтон. Ні, руки я не подаю. У мене руки мокрі від цих троянд. Правда ж, гарні вони? Їх тільки сьогодні вранці приставили з Селбі.

Лорд Дарлінґтон. Вони просто чудові. (Помічає віяло на столі.) А що за чарівне віяло! Можна приглянутись до нього?

Леді Віндермір. Будь ласка. Симпатичне – хіба ні? І на ньому моє ім’я і все таке інше. Я сама його щойно лише побачила. Це на день народження подарував мені чоловік. Ви знаєте, що сьогодні у мене день народження?

Лорд Дарлінґтон. Невже? Таки й справді?

Леді Віндермір. Атож – я відзначаю день свого повноліття. Чим не важливий день у житті? Так ото сьогодні я прийматиму гостей. Та сідайте ж! (Все ще поправляє квіти у вазі.)

Лорд Дарлінґтон (сідаючи). Якби я знав, що у вас, леді Віндермір, сьогодні день народження, я б усю вулицю перед вашим будинком застелив квітами! Їх створено для вас. (Коротка пауза.)

Леді Віндермір. Лорде Дарлінґтон, я в претензії до вас за вашу вчорашню поведінку в міністерстві закордонних справ. Боюся, що ви й сьогодні збираєтесь так само себе вести.

Лорд Дарлінґтон. Я, леді Віндермір?

Входить Паркер і служник з чайною тацею.

Леді Віндермір. Поставте її тут, Паркере. Дякую. (Витирає руки носовою хустинкою, підходить до чайного столика й сідає на канапі.) Та ходіть, ходіть же сюди, лорде Дарлінґтон!

Паркер і служник виходять.

Лорд Дарлінґтон (бере стільця й теж підходить до чайного столика). Я просто почуваю себе зовсім нещасним, леді Віндермір. Поясніть мені, що я такого накоїв. (Сідає за столик.)

Леді Віндермір. Ви ж увесь вечір обсипали мене найвигадливішими компліментами.

Лорд Дарлінґтон (усміхаючись). Але тепер ми всі дожили до такої скрути, що тільки на компліменти і стає нас. Нічим іншим ми й не спроможні обсипати.

Леді Віндермір (похитуючи головою). Ні, я кажу цілком серйозно. Не смійтесь, це ніякі не жарти, мені не подобаються компліменти, і я не розумію, чому чоловіки думають, ніби жінкам приємно вислуховувати висмоктану з пальця хвальбу на їхню адресу.

Лорд Дарлінґтон. Але ж я казав те, що думав. (Бере простягнену йому чашку з чаєм.)

Леді Віндермір (серйозним тоном). А от я гадаю, що це не так. Я зовсім не хочу сваритися з вами. Мені ви дуже симпатичні, і це вам відомо. Але вся моя симпатія до вас пропала б, якби я побачила, що ви такі самі, як і більшість інших чоловіків. Насправді ви кращі від більшості їх, їй-бо, – просто вас часом приємно прикидатись гіршим за них.

Лорд Дарлінґтон. Кожен з нас має свою слабину, леді Віндермір.

Леді Віндермір. (Все ще сидячи за чайним столиком.) А навіщо вам саме ця слабина?

Лорд Дарлінґтон (теж іще сидячи). Таж тепер у товаристві так багато марнославних людей прикидається добряками, що вдавати з себе поганця – це наче прояв скромності й людяності! Та й те треба сказати, що коли ти прикидаєшся добрим, світ сприймає тебе аж надто всерйоз. А коли ти прикидаєшся поганим – ні. Отака дивовижна дурість оптимізму.

Леді Віндермір. То ви, лорде Дарлінґтон, не хочете, що світ усерйоз вас сприймав?

Лорд Дарлінґтон. Ні, нізащо у світі. Та кого взагалі світ сприймає всерйоз? Усіх найбільших тупоголовців від єпископів до зануд. Мені б хотілося, щоб ви, леді Віндермір, сприйняли мене всерйоз – саме ви, більше, ніж будь-хто інший у світі.

Леді Віндермір. А чому… чому саме я?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ревизор
Ревизор

Нелегкое это дело — будучи эльфом возглавлять комиссию по правам человека. А если еще и функции генерального ревизора на себя возьмешь — пиши пропало. Обязательно во что-нибудь вляпаешься, тем более с такой родней. С папиной стороны конкретно убить хотят, с маминой стороны то под статью подводят, то табунами невест подгонять начинают. А тут еще в приятели рыболов-любитель с косой набивается. Только одно в такой ситуации может спасти темного императора — бегство. Тем более что повод подходящий есть: миру грозит страшная опасность! Кто еще его может спасти? Конечно, только он — тринадцатый наследник Ирван Первый и его команда!

Алекс Бломквист , Виктор Олегович Баженов , Николай Васильевич Гоголь , Олег Александрович Шелонин

Фантастика / Драматургия / Драматургия / Языкознание, иностранные языки / Проза / Юмористическая фантастика
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля

БВЛ — Серия 3. Книга 10(137). "Прощание" (1940) (перевод И. А. Горкиной и И. А. Горкина) — роман о корнях и истоках гитлеровского фашизма. Это роман большой реалистической силы. Необыкновенная тщательность изображения деталей быта и нравов, точность воплощения социальных характеров, блестящие зарисовки среды и обстановки, тонкие психологические характеристики — все это свидетельства реалистического мастерства писателя. "Трижды содрогнувшаяся земля" (перевод Г. Я. Снимщиковой) — небольшие рассказы о виденном, пережитом и наблюденном, о продуманном и прочувствованном, о пропущенном через "фильтры" ума и сердца.Стихотворения в переводе Е. Николаевской, В. Микушевича, А. Голембы, Л. Гинзбурга, Ю. Корнеева, В. Левика, С. Северцева, В. Инбер и др.Редакция стихотворных переводов Л. Гинзбурга.Вступительная статья и составление А. Дымшица.Примечания Г. Егоровой.Иллюстрации М. Туровского.

Иоганнес Роберт Бехер

Драматургия / Драматургия / Поэзия / Проза / Классическая проза