Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Лорд Дарлінґтон (хвильку повагавшись). Тому що ми з вами – так мені здається – могли б стати великими друзями. А й станьмо великими друзями! Котрогось дня ваш друг міг би дуже прислужитись вам.

Леді Віндермір. На що це ви натякаєте?

Лорд Дарлінґтон. Таж знаєте – ми всі деколи потребуємо друзів…

Леді Віндермір. Мені здається, що ми й тепер уже великі друзі, лорде Дарлінґтон. І можемо залишатись друзями, якщо ви не…

Лорд Дарлінґтон. Якщо я не?…

Леді Віндермір. Не зіпсуєте все тим, що будете говорити мені екстравагантні дурниці. Вам, може, бачиться в мені пуританка? Що ж, я маю в собі трохи пуританства, мене так виховувано, і це мені приємно. Моя мати померла, коли я ще була дитиною. Я весь час жила у леді Джулії – це старша батькова сестра, ви знаєте. Вона була сувора зі мною, але навчила мене розрізняти чесне й ганебне, про що світ забуває тепер. Вона не визнавала компромісів. Я їх також не визнаю.

Лорд Дарлінґтон. Дорога моя леді Віндермір!

Леді Віндермір (відхиляючись на спинку канапи). Вам, певно, здається, що я відстала від нашого часу? Нехай і так. Мене не приваблює бути на рівні з таким часом, як наш.

Лорд Дарлінґтон. Ви вважаєте, що наш час дуже поганий?

Леді Віндермір. Так. Тепер люди сприймають життя як умоглядну спекуляцію. А воно зовсім не таке. Насправді воно – таїнство. Ідеал життя – любов. Його очищення полягає в жертовності.

Лорд Дарлінґтон (усміхаючись). Але не дай боже бути принесеним у жертву!

Леді Віндермір (нахиляючись вперед). Не кажіть цього!

Лорд Дарлінґтон. А я це кажу. Я відчуваю це… і знаю.

Входить Паркер.

Паркер. Там запитують, міледі, чи треба сьогодні на вечір стелити килими на терасі?

Леді Віндермір. Я не думаю, що сьогодні буде дощ. А ви як гадаєте, лорде Дарлінґтон?

Лорд Дарлінґтон. Щоб дощ був на ваш день народження? Я такого і уявити не можу!

Леді Віндермір. Скажіть їм, нехай стелять, Паркере.

Паркер виходить.

Лорд Дарлінґтон (усе ще сидячи). Отже, ви вважаєте – я наводжу суто абстрактний приклад, – якщо молодому подружжю не минуло, скажемо так, і двох років, а чоловік ні сіло ні впало стає близьким приятелем жінки… ну, більш ніж сумнівної репутації… часто відвідує її, за сніданком буває з нею, та й, мабуть, сплачує її рахунки, – то ви вважаєте, що його дружині, навіть коли вона опинилася в такій ситуації, не вільно шукати собі якоїсь втіхи?

Леді Віндермір (насуплюючись). Якоїсь втіхи собі?

Лорд Дарлінґтон. Так. Я вважаю, що його дружині вільно це робити… І що вона має на це право.

Леді Віндермір. Якщо чоловік чинить підло, то й дружина повинна так само чинити?

Лорд Дарлінґтон. Підлість – страшне слово, леді Віндермір.

Леді Віндермір. Це страшна річ, лорде Дарлінґтон.

Лорд Дарлінґтон. А ви знаєте – я боюся, що добрі люди творять чимало шкоди на світі. Найбільша шкода в тому, що вони надміру високо цінять усе погане. Безглуздо ділити людей на добрих і поганих. Люди або чарівні, або нудні. Я волію чарівних, а ви, леді Віндермір, хоч-не-хоч належите по них.

Леді Віндермір. Ви знов за своє, лорде Дарлінґтон? (Підводиться і ступає трохи праворуч.) Можете сидіти, я лише докінчу з квітами. (Підходить до столу, що з правого боку.)

Лорд Дарлінґтон (підводиться і відсовує стільця вбік). А я мушу сказати, що ви, леді Віндермір, занадто прискіпливо ставитесь по сучасного життя. Звісно, багато чого можна йому закинути. Ну хоча б те, що більшість жінок тепер корисливі.

Леді Віндермір. Не говоріть про таких людей.

Лорд Дарлінґтон. Добре, облишмо корисливих – вони, звісно, жахливі, – але ви серйозно думаєте, що жінок, які допустилися, так би мовити, гріха, не можна простити?

Леді Віндермір (стоячи біля столу). Я вважаю, що вони ніколи не будуть прощені.

Лорд Дарлінґтон. А чоловіки? Як на вашу думку – для чоловіків повинні існувати ті самі закони, що й для жінок?

Леді Віндермір. Безперечно!

Лорд Дарлінґтон. Мені здається, що життя надто складне, щоб до нього підходили такі тверді й категоричні приписи.

Леді Віндермір. Якби ми дотримувалися цих «твердих і категоричних приписів», життя було б набагато простішим.

Лорд Дарлінґтон. а винятків ви не допускаєте?

Леді Віндермір. Жодного!

Лорд Дарлінґтон. Яка чарівна з вас пуританка, леді Віндермір!

Леді Віндермір. Епітет тут недоречний, лорде Дарлінґтон.

Лорд Дарлінґтон. Я не міг без нього обійтись. Я можу протистояти всьому, крім спокуси.

Леді Віндермір. Тепер модно вдавати слабодуха, і ви один з них.

Лорд Дарлінґтон (дивлячись на неї). Ні, леді Віндермір, я з тих, що просто прикидаються.

Входить Паркер.

Паркер. Герцогиня Бервік і леді Еґата Карлайл.

Входять герцогиня Бервік і леді Карлайл. Паркер виходить.