Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Герцогиня Бервік. Так, ми всі починали з цього. Я погодилась вийти заміж за Бервіка лише тому, що він безнастанно й затято погрожував накласти на себе руки, та не минуло й року, як він уже загравав до кожної спідниці, байдуже якого кольору, якого фасону і якої тканини. Ба навіть коли ще тривав наш медовий місяць, я вже помітила його підморгування покоївці – гарненькій, порядній дівчині. Довелось відразу її звільнити, і то без рекомендації. Хоча ні: пригадую, що я передоручила її своїй сестрі – бідолаха сер Джордж дуже короткозорий, і я думала, що там обійдеться без пригод. Але не обійшлося, і це було страшенно прикро. (Підводиться.) А тепер, моя люба, я мушу йти – нас запрошено на обід. І запам’ятайте: не беріть надто близько до серця тієї дещиці, що Віндермір нахимерив. От вивезете його закордон, і він неодмінно повернеться до вас.

Леді Віндермір. Повернеться до мене?

Герцогиня Бервік Так, моя люба, – ці поганючі жінки відбирають у нас чоловіків, однак потім вони таки вертаються, хоч злегка й підтоптані вже. І нізащо не влаштовуйте сцен: чоловіки цього не терплять!

Леді Віндермір. Це дуже добре з вашого боку, герцогине, що ви прийшли і розповіли мені всю цю історію. Але я не можу повірити, щоб мій чоловік мене зрадив.

Герцогиня Бервік. Миле дитя! Я теж колись була такою. А тепер язнаю, що всі чоловіки – потвори. (Леді Віндермір калатає дзвінком.) Єдине, що нам залишається – краще годувати наших крутіїв. Добра куховарка творить справжні дива, а вона у вас, я знаю, в цьому ділі майстриня. Марґерит, люба моя, ви що, хочете заплакати?

Леді Віндермір. Не бійтеся, герцогине, я не плаксійка.

Герцогиня Бервік. Оце й добре, моя люба. В сльозах знаходять порятунок лиш дурнулі, а красуням сльози тільки шкодять. (Гукає.) Еґато, голубко!

Леді Еґата (входячи у вітальню). Слухаю, мамо. (Зупиняється потойбік чайного столика.)

Герцогиня Бервік. Підійди й попрощайся з леді Віндермір. І подякуй, що ми так приємно провели час у неї в гостях. (Підходить ближче до переднього кону.) А я, між іншим, маю подякувати вам за надіслане містерові Гоперу запрошення – він з тих заможних австралійців, які нині привертають до себе загальну увагу. Його батько домігся великих статків, продаючи якісь консерви в круглих бляшанках – начебто смачні дуже… Це чи не ті самі, що від цих завше верне носа челядь. Але син його – вельми цікавий молодик. Здається, він захопився розумацькими розмовами моєї любої Еґати. Звичайно, нам буде дуже важко розлучатися з нею, але я гадаю, що та мати, яка не розлучається хоча б з однією дочкою щосезона, не любить по-справжньому своїх дітей. Увечері ми знов будем тут, моя люба. (Паркер відчиняє двері в глибині вітальні.) І не забудете моєї поради: негайно ж відвезіть бідолаху з Лондона, це єдиний вихід. Ще раз до побачення; ходім, Еґато!

Герцогиня Бервік і леді Еґата виходять.

Леді Віндермір. Який жах! тепер я розумію, навіщо лорд Дарлінґтон наводив той абстрактний приклад про подружжя, якому ще не минуло й двох років. Але це не може бути правдою – вона ж говорила про величезні гроші, передані цій жінці! Я знаю, де Артур зберігає свою банківську книжку… в одній з шухляд ось цього письмового столу. Я ж можу перевірити. І таки перевірю. (Висовує шухляду.) Ні, це якесь бридке непорозуміння. (Підводиться і відходить убік.) Якась ідіотська вигадка! Він же кохає мене! Кохає! Але чому б і не перевірити? Я його дружина, я маю на це право! (Вертається до бюро, дістає банківську книжку, гортає сторінку за сторінкою і полегшено переводить подих.) Я так і знала! Нема ні слова правди у цій безглуздій історії. (Кладе банківську книжку в шухляду. Аж раптом здригається і дістає іншу таку саму книжку.) Друга книжка… потайна… під замком! (Марно силкується розкрити її, тоді завважує ножика для розрізання паперу і ним здирає палітурку книжки. Глянувши на першу сторінку, здригається.) «Місіс Ерлін – шістсот фунтів… Місіс Ерлін – сімсот фунтів… Місіс Ерлін – чотириста фунтів». О, так це правда! Це правда! Який жах! (Шпурляє книжку на підлогу.)

Входить лорд Віндермір.

Лорд Віндермір. То як, люба, прислали вже віяло? (Підходячи ближче, помічає на підлозі банківську книжку.) Марґерит, ти роздерла мою банківську книжку. Ти не мала права цього робити!

Леді Віндермір. Тобі не подобається, що тебе викрили, так?