Читаем Порушник праху полностью

— Підберіть його гроші, — і він почув та побачив, що Алек Сендер і Едмондсовий хлопчик стали навколішки та метушаться, шукаючи в тіні монети край стіни, біля долівки. — Оддайте йому, — сказав голос: і він побачив, що Едмондсів хлопчик невміло кидає його гроші на долоню Алеку Сендеру, і відчув, що ось Алек Сендер невміло затискає ці монети, а потім насипає йому.

— Тепер ідіть, стріляйте кроликів, — сказав голос. — І тримайтеся подалі від того потічка.

Два

І вони знову прямували в яскраво-сонячний холод (хоча був полудень, найтепліший час, і навряд чи сьогодні вже варто чекати на потепління), назад берегом струмка, знову минаючи міст (і раптово спало на думку: вони пройшли майже півмилі берегом струмка, а це навіть з пам’яті випало), аж собака зацькував кролика, женучи до кущів біля бавовняного поля, істерично гавкаючи і знову підганяючи цю маленьку збожеволілу рудувато-брунатну цятку, на мить застиглу, що згорнулася, мов м’яч для гри в крокет, і видовжилась, як змія: цятка вихопилася з гущавини попереду пса, і невеликі білі плями кролячого хвостика замерехтіли зиґзаґами, облітаючи оголені, як скелети, бавовняні грядки, наче вітрильце іграшкового човника у звихреному ставку, а в хащах Алек Сендер надривав горло:

— Стріляй! Стріляй!, — а потім: — Чо’ ти не стрелиш?

Він неквапливо розвернувся, спокійно попрямував до струмка, вийняв з кишені чотири монети і жбурнув їх у воду; крутячись без сну в ліжку тієї ночі, він знав, що їжа була не просто найкращим, що мав запропонувати Лукас, але всім, що він міг запропонувати. Він пішов туди вранці та гостював не так, як Едмондсів гість, але як гість у старого плантатора Керотерза МакКасліна, і Лукас це знав, а він — ні, і Лукас побив його, просто непорушно стоячи біля вогнища, навіть не ворушачи руками, які тримав за спиною, узяв його сімдесят центів і побив ними — і, судомлячись від безсилої люті, він уже думав про чоловіка, якого раніше ніколи не бачив, але якого зустрів якихось дванадцять годин тому, а протягом наступного року повинен був завчити, як думав про цього чоловіка кожний білий по всьому округу — багато років: «Передовсім нам треба примусити його бути чорномазим. Він має визнати себе чорномазим. Тоді, можливо, ми приймемо його таким, яким він, можливо, хоче, аби його приймали». Тому він і почав дедалі більше дізнаватися про Лукаса. Він не чув цього: він вивчив, що кожен у окрузі міг би сказати про негра, який звертався «мем» до жінок, наче який-небудь білий, і який звертався до вас або «сер», або «містер», якщо ви білий, але хто — ви знаєте — жодним з цих титулів вас подумки не називає, не вважає вас жодним таким і навіть не чекає від вас на таку мужність — буцімто ви першими викажете, щó вам відомо — бо його взагалі нічого не обходить. Наприклад, отаке.

Це сталося три роки тому однієї суботи по обіді у крамничці на перехресті, за чотири милі від Едмонсового маєтку, де на певний час у суботу опівдні кожний орендар, скіпщик і землевласник, білий або чорний, кожний в окрузі, проходить тут і зазвичай зупиняється, аби щось купити, а довкруж у вербових, березових і яворових заростях тупцюють у втрамбованому багні осідлані мули та коні, доки їхні вершники юрмляться у магазині або сидять навпроти на запилюженій лавці, або, сидячи навпочіпки, відпивають з пляшок содову з сиропом і спльовують тютюнову жуйку, і неквапливо скручують цигарки, розпалюють люльки. Того дня там були троє досить молодих чоловіків з бригади на найближчій лісопильні, усі трохи напідпитку. Один з них славився як жорстокий заводій у бійках, і от увійшов Лукас — у приношеному чорному костюмі тонкого сукна, в який він убирався, виряджаючись до міста та по неділях, — а ще у потертому чудовому капелюсі та з масивним ланцюжком від годинника і зубочисткою. І щось трапилося — оповідь замовчує, що саме, а може, ніхто й не знає; може, тому, що Лукас увійшов, ні до кого словом не озвавшись, і став перед прилавком, і купив, що йому треба було (то була п’ятицентова коробка імбирного печива), озирнувся, надірвав обгортку, вийняв з рота зубочистку й поклав її до нагрудної кишені, витрусив на долоню одне імбирне печиво та поклав до рота; а може, білий чоловік просто зірвався на ноги та раптом сказав Лукасу:

— Ти, хамло смердюче, чортове, твердошиє — от скрутити б тобі в’язи, ти, Едмондсів сучий син, — а Лукас дожував і проковтнув імбирне печиво і, уже нахиливши іншою рукою коробку, щоб витрусити ще, зовсім повільно розвернув голову, подивився на білого зо хвилину, а тоді промовив:

— Я не Едмондс. Я не з нового люду. Я зі старого покоління. Я МакКаслін.

— Спробуй-но ще з отаким-о виразом на пиці походити, ми з тебе падло зробимо воронам на обід, — озвався білий.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Купец
Купец

Можно выйти живым из ада.Можно даже увести с собою любимого человека.Но ад всегда следует за тобою по пятам.Попав в поле зрения спецслужб, человек уже не принадлежит себе. Никто не обязан учитывать его желания и считаться с его запросами. Чтобы обеспечить покой своей жены и еще не родившегося сына, Беглец соглашается вернуться в «Зону-31». На этот раз – уже не в роли Бродяги, ему поставлена задача, которую невозможно выполнить в одиночку. В команду Петра входят серьёзные специалисты, но на переднем крае предстоит выступать именно ему. Он должен предстать перед всеми в новом обличье – торговца.Но когда интересы могущественных транснациональных корпораций вступают в противоречие с интересами отдельного государства, в ход могут быть пущены любые, даже самые крайние средства…

Александр Сергеевич Конторович , Евгений Артёмович Алексеев , Руслан Викторович Мельников , Франц Кафка

Фантастика / Классическая проза / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Попаданцы / Фэнтези
Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза