Повне зібрання короткої прози. Том 3

Перша колона жучків-розвідників, наблизившись до рудовозів, об’їхала їх і продовжила свої пошуки; рудовози натомість попрямували далі незмінною вервечкою, мовби нічого й не сталося.

Розчарований, Моррісон відвернувся від вікна і вилаявся.

— Марно все це. Машини наче не існують одна для одної. Поволі розвідницька група віддалилася від рудовозів, проїхала повз копальні машини і рушила за пагорб. Розвідники не поспішали; вони поїхали далі, ніяк не зреагувавши на наявність руди.

— Може, вони з однієї фабрики, — з надією припустив Моррісон.

Проте О’Нілл вказав йому на антени над обладнанням рудні.

— Їхні тарілки повернуті в іншому векторі, отже, вони — з двох різних фабрик. Непросто ж нам буде; треба зробити все якомога точніше, інакше не дочекаємося жодної реакції, — він увімкнув радіопередавач і зв’язався з поселенням: — Є результати за нашими невиконаними замовленнями?

Оператор з’єднав його з районним управлінням.

— Вони потроху починають надходити, — доповів Перін. — Щойно в нас буде достатньо зразків, ми спробуємо встановити, яким фабрикам і якої саме сировини бракує. Існує певний ризик похибки результатів вибірки щодо всіх продуктів. Можливо, є деякі базові складники, спільні для різних підрозділів.

— А що буде, якщо ми виявимо нестачу якогось конкретного складника? — запитав Моррісон в О’Нілла. — Якщо у двох сусідніх фабрик буде потреба в однаковому матеріалі?

— Тоді ми почнемо самі добувати цей матеріал, — з холодним спокоєм відповів О’Нілл, — хай навіть доведеться розплавити все, що є у поселеннях.

III

У поцяткованій мошвою темряві ночі дув слабкий прохолодний вітерець. Густий чагарник відгукувався на його подих металевим скреготом. То тут, то там проскакував нічний гризун; нашорошений, завжди напоготові, він пильнував, планував, вишукував щось їстівне.

Здичавіла місцевість. На багато миль довкола — жодного людського поселення; вся долина лежала гола, випалена численними вибухами водневих бомб. Десь у непроникній пітьмі, посеред шлаків АВТОФАБу та бур’янів, зміївся немічний струмок, скрапуючи у колишній штучно прокладений лабіринт каналізації. У густій пітьмі височіли поламані труби, потріскані і порослі в’юнким плющем. Вітер здіймав хмарки чорного попелу, що танцювали й дзиґою крутилися серед трав. Серед тиші сонно озвався величезний мутант пташки-кропив’янки, загорнувся в свою грубу ковдру з ганчір’я і знову задрімав.

На деякий час усе завмерло. Лише розсипані намистини зірок яскраво й відчужено світили у височині. Ерл Перін здригнувся, поглянув угору й підсів поближче до обігрівача, що стояв на землі між трьома чоловіками.

— То як? — не витримав Моррісон, цокочучи зубами.

О’Нілл не відповів. Дослинивши цигарку, він розчавив її об насип напіврозкладеного шлаку й, діставши запальничку, розкурив наступну. За сотню ярдів від чоловіків на свою здобич вичікувала купа вольфраму — їхня приманка.

Протягом останніх кількох днів на фабриках Детройта та Пітсбурґа одночасно закінчився вольфрам. Тож принаймні в одному секторі їхні апарати мали зіштовхнутися між собою. У цю громіздку купу поскидали прилади для точної різки металу, вирвані з електричних вимикачів деталі, високоякісне хірургічне устаткування, частини постійних магнітів, вимірювальні інструменти — вольфрам збирали, де тільки можна, і гарячково зносили з усіх поселень.

Нагромадження металу огортали щільні сутінки. Раптом, приваблена віддзеркаленням зоряного сяйва, з неба спустилася самотня нетля. Зависнувши на мить, вона затріпотіла видовженими крильцями серед металевих хащів і розчаровано полетіла у густу тінь плюща, що обплітав пеньки каналізаційних труб, які стриміли над землею.

— Не надто приваблива місцина, — зіронізував Перін.

— Не вигадуй, — напосівся на нього О’Нілл. — Це найгарніше місце на Землі. Місце, що стане могилою системи автофабів. Пізніше люди ще приходитимуть подивитися на нього. Тут стоятиме меморіальна дошка з милю заввишки.

— Можеш втішати себе чим завгодно, — пирхнув Моррісон, — але ти й сам не віриш у те, що вони переб’ються між собою за купу хірургічного залізяччя та ниток розжарення, які ми повикручували з лампочок. Вони радше забуряться машиною на таку глибину, щоб добувати вольфрам безпосередньо з гірської породи.

— Можливо, — не став заперечувати О’Нілл, відганяючи комара. Той спритно ухилився й задзижчав біля Перінового вуха. Перін роздратовано відмахнувся від нього й присів навпочіпки серед росистого різнотрав’я.

Аж раптом вони побачили те, на що сподівалися.

О’Нілл збагнув, що витріщався на це вже кілька хвилин, не тямлячи, що бачить. Адже пошуковий жучок стояв цілком нерухомо. Він завмер на гребені невеликого шлакового пагорба, ледь припіднявши передню частину й витягнувши рецептори на всю довжину. Здавалося, він просто несправний; машина не ворушилася й не виявляла ознак життя або свідомості. Пошуковий жучок чудово довершував картину безплідної, випаленої пожежами землі. Непомітна конструкція з металу, двигуна й пласких, як у трактора, гусениць застигла в очікуванні. І спостерігала.

Вона вивчала купу вольфраму. Пробувала приманку на смак.