Повне зібрання короткої прози. Том 3

Удалині, біля підніжжя гір, лежить величезний металевий куб фабрики Канзас-сіті. Його поверхня попсована корозією, вкрита радіаційними виразками, тріщинами й шрамами після п’яти років війни, що прокотилася над нею. Чи не вся фабрика похована під землею, назовні виходять лише ворота в’їзду. Далека цятка вантажівки на високій швидкості саме наблизилася до цього чорного металевого кліща. За мить у гладенькій поверхні відкрився отвір; машина пірнула в нього й зникла всередині. Вхід із тріском закрився.

— Нас чекає багато роботи, — проголосив О’Нілл. — Нам доведеться переконати фабрику припинити виробництво — і остаточно закритися.

II

Джудіт О’Нілл запропонувала гарячу міцну каву гостям, які зібралися у вітальні. Всі вони слухали її чоловіка. Якщо й зостався хтось, хто краще за інших знався б на системі автофабів, це був О’Нілл.

У районі Чикаго, звідки він родом, йому вдалося ненадовго знеструмити захисний паркан місцевої фабрики й викрасти касети з даними, що зберігалися в її задньому мозковому центрі. Фабрика, звісно, негайно звела ще надійніший паркан.

Проте О’Нілл довів, що фабрики також грішать на прорахунки.

— Інститут прикладної кібернетики, — роз’яснював О’Нілл, — мав повний контроль над системою. Може, причина у війні. Може, причина в перешкодах на лініях зв’язку, що стерли те знання, якого нам бракує. Хай там як, але Інститут не зміг передати нам свою інформацію, а ми не здатні передати фабриці нашу — а саме новину про те, що війна скінчилася і що ми готові поновити контроль над виробничими процесами.

— А тим часом, — кисло додав Моррісон, — ця клята система розростається й споживає дедалі більше нашої сировини.

— У мене таке відчуття, — докинула Джудіт, — що варто мені лиш сильніше тупнути ногою, і я провалюся прямісінько у фабричний тунель. Їхні шахти вже повсюди.

— Хіба немає якихось обмежувальних приписів? — не витерпів Перін. — Невже їх запрограмували на безкінечне розгалуження?

— Кожна фабрика обмежена своєю операційною зоною, — відказав О’Нілл, — проте сама система не має кордонів. Вона може довічно поглинати наші ресурси. Інститут вирішив, що саме це має пріоритет; ми, прості люди, — явище другорядне.

— Чи залишиться бодай щось для нас? — поцікавився Моррісон.

— Навряд, хіба що ми зупинимо функціонування системи. Вона вже вичерпала половину запасів базових мінералів. Її пошукові групи, вислані з кожної фабрики, весь час нишпорять, сподіваючись знайти останні крихти й доправити їх до бази.

— А що станеться, якщо тунелі двох фабрик перетнуться між собою?

О’Нілл стенув плечима.

— Зазвичай такого статися не може. Кожна фабрика має свою окрему секцію на нашій планеті, свій власний шматок пирога виключно для свого використання.

— Проте це може статися?

— Що ж, фабрики — палкі любителі сировини; поки від неї щось залишається, вони полюватимуть на ці залишки. — О’Нілл почав розмірковувати над цією ідеєю з дедалі жвавішим інтересом. — Це треба обдумати. Я припускаю, що в умовах загострення...

І тут він замовк. До кімнати зайшла якась постать; вона німотно застигла на порозі, вивчаючи присутніх.

В оманливому присмерку ця постать здавалася майже людською. На якусь коротку мить О’Нілл навіть був вирішив, що це може бути хтось із поселення. Втім, коли постать рушила на середину кімнати, він збагнув, що перед ним лиш подоба людини: функціональне вертикальне двоноге шасі з рецепторами даних, вмонтованими вгорі, а також ефекторами та пропріоцепторами, що шнеком спускалися донизу й закінчувалися біля ґрунтозачепів. Її схожість із людською істотою свідчила тільки про ефективність такої природної будови й не мала на меті сентиментального наслідування.

До них прибув представник фабрики.

Він почав без преамбул: «Це машина для збору інформації, здатна спілкуватися в усній формі. Вона оснащена апаратом для приймання й трансляції повідомлень і здатна інтегрувати факти, що стосуються теми її розслідування».

Голос був приємний, упевнений. Вочевидь, це була плівка, записана якимось техніком Інституту ще до війни. Лунаючи з подоби людини, ці звуки створювали Гротескне враження; О’Нілл одразу уявив собі померлого юнака, бадьорий голос якого привласнив механічний рот цієї вертикальної конструкції зі сталі й дротів.

«Дозвольте попередити, — весело продовжував голос, — що не варто вважати цей приймач за людину і марно залучати його до розмов, до яких він не пристосований. Хоч він і створений з метою комунікації, автомат неспроможний до концептуального мислення; він тільки оперує вихідними даними».

Оптимістичний голос обірвався, його заступив інший. Цей був чимось подібний до попереднього, проте позбавлений інтонації та індивідуального забарвлення. Машина послуговувалася фонетичним зразком мерця як засобом комунікації.

«Аналіз продукту, на який надійшла скарга, — виголосила вона, — не виявив сторонніх домішок або інших відхилень. Продукт відповідає стандартам тестування, що застосовуються в усій системі. Таким чином, відмова від продукту обґрунтована стандартами, що виходять за межі тестового переліку; системі невідомі ці стандарти».