Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Думаєте, Сенат погодиться?

Вітвер повагався.

— Навіть думати про таке не хочу.

— А от я думаю, — сказав Ендертон, — що погодиться. Те, що відбувається на площі, відповідає тому, що я прочитав у звітах. Ми загнали себе в пастку, і в нас лишився один-єдиний вихід. Подобається він нам чи ні, — у його очах з’явився сталевий блиск.

Вітвер боязко поцікавився:

— І що ж це за вихід?

— Щойно я розповім про свій задум, ви самі здивуєтеся, чому таке раніше не спало нам на думку. Це ж очевидно: я збираюся зробити те, про що написано в оприлюдненому звіті. Мені доведеться убити Кеплена. Тільки так ми захистимо свою репутацію.

— Але ж звіт більшості виявився хибним, — приголомшено сказав Вітвер.

— Я мушу це зробити, — наполягав Ендертон, — але все має свою ціну. Ви знаєте, яким є покаранням за вбивство першого ступеня?

— Довічне ув’язнення.

— У кращому випадку. Може, вам удасться потягти за кілька ниточок, щоб замість ув’язнення мене засудили до вигнання. Мене могли б послати на одну з колоніальних планет, на старе добре прикордоння.

— Вам би... цього хотілося?

— Чорт, авжеж ні! — щиро зізнався Ендертон. — Менше зло. У нас немає іншого виходу.

— Не розумію, як саме ви зможете вбити Кеплена. Ендертон витяг важку військову зброю, відібрану у Флемінґа.

— А ось як.

— І вони вас не зупинять?

— Чому б вони мали мене зупиняти? У них є звіт меншості, згідно з яким я передумав убивати.

— Отже, звіт меншості помилковий?

— Ні, — сказав Ендертон, — він якраз правильний. Але я все одно збираюся вбити Кеплена.

IX

Ендертон ніколи не вбивав людини. Навіть не бачив, як когось убивали. Він був комісаром поліції впродовж тридцяти років. Для його покоління навмисне вбивство зникло як поняття. Такого просто ніколи не траплялося.

Поліцейське авто зупинилося за квартал від мітингу. Сидячи на задньому сидінні, Ендертон пильно вивчав пістолет Флемінґа. Зброя, здається, справна. У нього не було сумнівів щодо того, як усе мине. Він достеменно знав, що станеться у наступні півгодини. Узявши до рук пістолет, Ендертон відчинив дверцята припаркованої машини й обережно вийшов назовні.

До нього нікому не було діла. Дедалі численніша юрба вперто проштовхувалася вперед, намагаючись почути, що відбувається на мітингу. У натовпі рясніли армійські однострої, а по периметру розчищеної території вишикувалися танки й громіздка військова техніка — страхітливий арсенал, який і досі продовжували виробляти.

Військові спорудили металеву сцену зі сходами для свого речника. На тлі сцени майорів величезний прапор АФАСБ — символ об’єднаних сил, що здобули перемогу у війні. Через дивну корозію часу до Ліги ветеранів АФАСБ належали також командири, які воювали на боці ворога. Але генерал — він усюди генерал, а решта суперечностей потьмяніла за повоєнні роки.

У перших рядах умостилася найвища каста командування АФАСБ. За ними посадили молодших офіцерів. Транспаранти численних полків ряхтіли різноманіттям кольорів та символів.

Власне, подія чимось нагадувала святкове дійство. На самій сцені розсілися суворолиці почесні члени Ліги ветеранів, застиглі в напруженому очікуванні. По краях площі, майже непомітні, вичікували декілька поліцейських патрулів, вочевидь, для нагляду за порядком. Насправді ж вони були інформаторами, що вели спостереження за довколишнім людом. Якщо хтось тут і наглядав за порядком, то це була радше армія.

Вечірній вітер розносив нерозбірливі голоси згуртованих мітингувальників. Проштовхуючись крізь їхній щільний натовп, Ендертон розчинився у цій застиглій людській масі. Усі перебували в стані якогось збудження, неспокою. Люди немовби відчували, що має статися щось надзвичайне. Ендертон насилу пробився крізь передні ряди й повз гурт армійських офіцерів біля краю платформи. Серед них був і Кеплен. Щоправда, тепер він був генералом Кепленом. Жилет, золотий кишеньковий годинник, ціпок, консервативний костюм — усе це зникло. Задля цієї події Кеплен вирядився у свій старий, пропахлий нафталіном однострій. Виструнчений і грізний, він стояв в оточенні представників свого колишнього генералітету. Він почепив усі свої військові регалії, ордени і медалі, взув парадні черевики, прихопив декоративний кортик, на голову одягнув кашкет. Дивовижно, як разюче офіцерський кашкет змінив цього полисілого старого.

Помітивши Ендертона, генерал Кеплен залишив свій гурт і попрямував йому назустріч. Вираз худого, рухливого обличчя старого чоловіка свідчив, що він дуже радий бачити комісара поліції.

— Оце так несподіванка, — привітав він Ендертона, простягаючи йому маленьку руку в сірій рукавичці. — Я думав, що вас уже схопив новий комісар.

— Я все ще на волі, — відказав Ендертон, потискаючи простягнену руку. — Врешті-решт, у Вітвера є той самий запис, — він показав на пакунок, який Кеплен тримав сталевою хваткою, і спокійно зустрів генералів погляд.

Попри знервованість, генерал Кеплен був у доброму гуморі.

— Це — визначна подія для нашої армії, — проголосив він. — Ви, мабуть, будете раді почути, що я збираюся повністю спростувати сфабриковане проти вас звинувачення.

— Чудово, — стримано сказав Ендертон.