Повне зібрання короткої прози. Том 3

Проте вже за кілька хвилин його фішка потрапила на територію, підконтрольну Фавлеру, і штрафи суперника вилучили чи не всі його накопичення. Йому довелося віддати дві акційні частки, Вайзмену загрожував програш.

А тим часом Пінаріо, спостерігаючи, як солдатики підкрадаються до цитаделі, сказав:

— Леоне, знаєте, я схильний із вами погодитися. Ця штука може бути одним із реакторів бомби. Якою-небудь станцією зв’язку. Повністю підключена, вона, можливо, стане приймачем імпульсу енергії з Ґанімеда.

— Хіба таке можливо? — здивувався Фавлер, сортуючи свої ігрові гроші за номінальною вартістю.

— Хто його зна, на що вони здатні, — сказав Пінаріо, походжаючи туди-сюди з руками в кишенях. — То ви вже дограли?

— Майже, — відповів Вайзмен.

— Я кажу це тому, — вів далі Пінаріо, — що солдатиків уже п’ятеро. Цитадель прискорилася. Першого вона поглинула за тиждень, а на сьомого витратила тільки годину. І я не здивуюся, якщо вона проковтне решту протягом наступних двох годин: усіх п’ятьох, що залишилися.

— Гра закінчилася, — повідомив Фавлер. Він привласнив останню акцію та останні долари.

Вайзмен підвівся з-за столу, залишаючи Фавлера сидіти.

— Я зателефоную до Міністерства Збройних Сил і попрошу, щоб вони перевірили цитадель. Що ж до цієї гри, схоже, це не більш ніж повторення нашої терранської «Монополії».

— Можливо, вони не знають, що у нас є така гра, — припустив Фавлер, — тільки з іншою назвою.

«Синдром» позначили печаткою: «Дозволити» та проінформували про це імпортера гри. Повернувшись до свого кабінету, Вайзмен зв’язався з Міністерством Збройних Сил і пояснив суть питання.

— Ми негайно надішлемо свого сапера, — незворушно відповіли на тому кінці дроту. — Радимо вам не наближатися до об’єкта, поки він не прибуде.

Почуваючись дещо ніяково, Вайзмен подякував і повісив слухавку. Оскільки вони так і не спромоглися розгадати сенсу гри із солдатиками і цитаделлю, відтепер ця справа переходить в інші руки.

Сапер виявився молодим хлопцем із коротко стриженим волоссям, розставляючи своє обладнання, він усміхався присутнім.

На ньому був звичайний комбінезон, жодного захисного одягу.

— Насамперед, — озвався він, ретельно оглянувши цитадель, — слід від’єднати батарею від живлення. Або, якщо хочете, можемо зачекати, поки цикл завершиться, і від’єднати провід, перш ніж відбудеться якась реакція. Інакше кажучи, дозволимо останній рухомій складовій увійти в цитадель. А потім, щойно всі вони опиняться всередині, ми вимкнемо живлення і відкриємо цитадель, щоб зрозуміти, що в ній відбувається.

— А це безпечно? — запитав Вайзмен.

— Думаю, що так, — відповів сапер. — Я не виявив у ній жодних ознак радіоактивності, — із гострозубцями в руці він присів на підлогу позаду цитаделі.

А тим часом солдатиків залишилося тільки троє.

— Певно, недовго лишилося чекати, — бадьоро сказав хлопець. За п’ятнадцять хвилин одна з трьох іграшок підповзла до підніжжя цитаделі, відтяла собі голову, руку, ноги, тулуб і врешті по частинах зникла в отворі, що відкрився перед нею.

— На черзі два останні, — зауважив Фавлер.

За десять хвилин один із двох солдатиків приєднався до свого зниклого побратима.

Чоловіки перезирнулися.

— Уже майже кінець, — хрипким голосом сказав Пінаріо.

Останній солдат рушив до цитаделі. Його обстрілювали гармати, та він не зупинявся.

— З погляду статистики, — озвався Вайзмен, порушивши напружену мовчанку, — цей штурм мав би тривати довше, адже тепер у неї менше противників, відповідно, легше зосередити на них свою увагу. Спочатку солдати були б швидші, згодом дещо сповільнилися, а цьому останньому солдатові годилося б провести цілий місяць у спробах...

— Помовчте трохи, — урвав його молодий сапер спокійним розважливим голосом. — Якщо не заперечуєте.

Останній із дюжини солдатиків наблизився до підніжжя цитаделі. І, як і всі решта, почав від’єднувати від себе кінцівки.

— Підготуйте свої гострозубці, — прохрипів Пінаріо. Деталі останньої іграшки зникли в цитаделі. Отвір почав зачинятися. Зсередини почулося гудіння, що свідчило про якусь підвищену активність.

— Швидше, заради Бога, швидше! — вигукнув Фавлер. Молодий сапер затиснув гострозубцями плюсовий провід батареї. Від гострозубців полетіли іскри, і сапер рефлекторно відстрибнув, інструмент вилетів у нього з рук, покотившись підлогою.

— Чорт! — вилаявся він. — Треба було заземлити.

Він невпевненою рукою потягнувся до гострозубців.

— Ви торкнулися корпуса цієї штуки, — схвильовано пояснив Пінаріо. Він схопив гострозубці й підніс їх до провода. — Може, якщо обгорнути хустинкою... — пробурмотів він, відвівши руку і нишпорячи в кишені. — У когось є носова хустинка? Не хочу, щоб мене вдарило струмом. До того ж невідомо, якої сили...

— Дайте мені, — звелів Вайзмен, забираючи в нього інструмент. Він відштовхнув Пінаріо і затиснув гострозубцями провід.

— Запізно, — незворушно промовив Фавлер.