Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Ось бачите, — сказала вона Елу, — навіть у нього, як президента, більше влади, ніж у мене, — і слабко всміхнулася.

Ел запитав:

— Скільки разів зазіхали на ваше життя?

— Шість чи сім, — відповіла вона. — І всі замахи здійснені на психологічному підґрунті. Незадоволені Едіпові комплекси чи щось подібне. Мені, власне, начхати, — вона озирнулася до чоловіка: — Думаю, ці двоє чоловіків... — вона тицьнула пальцем у Ела та Ієна, — ...не знають, що насправді відбувається, можливо, вони невинуваті, — вона обвела поглядом чоловіка, Слізека та охоронців. — Їх точно потрібно знищити? Чому б просто не видалити частину їхніх клітин пам’яті й не відпустити на волю? Хіба це не вихід?

Її чоловік стенув плечима.

— Якщо хочеш, можна зробити, як ти пропонуєш.

— Так, — кивнула вона. — Мені це більше подобається. Це полегшить мені роботу. Відвезіть їх у медичний центр Бетгізди, а ми продовжимо і послухаємо наступних виконавців.

Охоронець підштовхнув Ієна пістолетом у спину.

— Пройдіть у коридор, будь ласка.

— Добре, — пробурмотів Ієн, усе ще стискаючи свій джаґ. Що відбувається, міркував він. Ніяк не можу зрозуміти. Ця жінка — не Ніколь, ба більше: Ніколь взагалі немає, це тільки зображення на екрані, ілюзія, а за ним, тобто за нею, стоїть якась група можновладців. У них є якась рада. Але хто вони і звідки у них така могутність? Чи ми колись про це довідаємося? Ми зайшли так далеко, здається, ми майже підібралися до розуміння того, що насправді діється. До правди, прихованої за ілюзією... може, вони розкажуть нам взагалі все? Яка тепер різниця? Як...

— Прощавай, — сказав йому Ел.

— Що? — нажахано перепитав він. — Чому ти це говориш? Вони ж нас відпустять, хіба ні?

Ел пояснив:

— Ми не пам’ятатимемо один одного. Повір мені, нам не дозволять зберегти родинних зв’язків. Тож... — він простягнув йому руку, — бувай, Іене. Ми дійшли аж до Білого дому. Цього ти теж не згадаєш, але це правда, ми це зробили, — і він криво посміхнувся.

— Ворушіться, — поквапив їх охоронець.

Тримаючи в руках джаґи, двоє чоловіків почвалали коридором до дверей, за якими на них чекав чорний фургон медичного центру.

Ієн Данкан отямився серед ночі на розі безлюдної вулиці, змерзлий і закостенілий. Він кліпав очима, стоячи під яскраво-білим світлом платформи міської монорейкової електрички. Як я тут опинився, збентежено запитав він себе. Він глянув на наручний годинник: восьма година. Уже почалися заходи до Дня усіх померлих, хіба я не повинен бути там, розгублено міркував Ієн.

Мені не можна пропустити це зібрання, стривожився він.

Два пропуски поспіль означатимуть жахливий штраф, а це економічне самогубство. Ієн поквапився додому.

Невдовзі попереду нього виросла знайома будівля, «Авраам Лінкольн», зі складною мережею башт і вікон. До неї було недалеко, і він прискорив ходу, глибоко дихаючи і намагаючись тримати рівний темп. Мабуть, усе вже скінчилося, подумав він.

У великій підвальній залі для зібрань не горіло світло. Чорт, видихнув він у відчаї.

— А що, збори з нагоди Дня усіх померлих уже закінчилися? — запитав він у вартового, заскакуючи у вестибюль і простягуючи своє посвідчення.

— Ви щось плутаєте, містере Данкан, — відповів вартовий, ховаючи зброю. — День усіх померлих був учора, сьогодні п’ятниця.

Щось тут не так, зрозумів Ієн, проте нічого не сказав, тільки кивнув головою і поспішив до ліфта.

Коли він вийшов на своєму поверсі, відчинилися двері, і хтось поманив його до себе.

— Агов, Данкане!

Це був Корлі. Неохоче, оскільки така зустріч могла мати погані наслідки, Ієн наблизився до нього.

— Що таке?

— Ходять чутки, — швидко промовив Корлі, і в його голосі вчувався страх, — про ваш останній тест із релполу, власне, про якусь нібито помилку. Вони збираються розбудити вас о п’ятій чи шостій ранку і влаштувати несподіване опитування, — він роззирнувся коридором. — Повторіть, зокрема, про пізні 1980-ті та релігійно-колективістський рух. Запам’ятали?

— Так, — сказав Ієн із вдячністю. — Спасибі. Можливо, колись я зможу вам віддя... — він урвав, бо Корлі чкурнув назад до своєї квартири й захряснув за собою двері. Ієн лишився стояти в коридорі.

Це, безперечно, дуже мило з його боку, подумав він, рушаючи далі. Можливо, він цим врятував мою шкуру, інакше б мене примусово виселили звідси раз і назавжди.

Увійшовши до квартири, він вмостився за столом, обклавшись підручниками з політичної історії Сполучених Штатів. Студіюватиму всю ніч, вирішив він. Треба пройти опитування, іншої ради немає.

Щоб не заснути, він увімкнув телевізор. На нього одразу полилася дружня, знайома енергія першої леді, заповнюючи кімнату.