Повне зібрання короткої прози. Том 3

Спершу Тоццо здивувався. У першій половині двадцятого сторіччя з’явилося настільки багато передкогів — людей зі здатністю передбачати майбутнє, — що вони навіть створили гільдію з центрами в Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, Сан-Франциско та Пенсильванії. Ця група знайомих між собою передкогів заснувала кілька періодичних видань, які чудово продавалися впродовж кількох десятиліть. Сміливо й без прикрас члени гільдії передкогів висвітлювали у своїх публікаціях передбачення майбутнього. І все ж суспільство загалом не надавало їм особливого значення.

Тож Тоццо повільно промовив:

— Дозвольте уточнити. Тобто ви хочете скористатися часовими екскаваторами Міністерства археології, щоб відкопати знаменитого передкога з минулого?

Ствердно кивнувши, Ферметі додав:

— І перенести його сюди, щоб він нам допоміг.

— Але чим він нам поможе? Він не знає нашого майбутнього, він може бачити тільки власне.

Ферметі пояснив:

— Бібліотека Конгресу вже надала нам доступ до повної віртуальної колекції журналів передкогів двадцятого сторіччя, — він криво всміхнувся Тоццо і Джиллі, вочевидь, насолоджуючись ситуацією. — Тож я сподіваюся — я очікую, — що серед купи цієї писанини знайдеться стаття, в якій ідеться саме про нашу проблему повернення. З погляду статистики, це цілком імовірно... ви ж знаєте, вони охопили незліченну кількість аспектів існування майбутньої цивілізації.

Помовчавши із хвилину, Джиллі сказав:

— Що ж, дуже винахідливо. Цілком може бути, що реалізація цієї ідеї вирішить нашу проблему. І тоді стануть можливими подорожі зі швидкістю світла до інших зоряних систем.

Тоццо кисло докинув:

— Сподіваюся, раніше, ніж ми втратимо всіх наших в’язнів, — втім, йому також сподобалася ідея начальника. До того ж він дуже хотів зустрітися з одним із знаменитих передкогів двадцятого сторіччя. Їхній час був короткий, славетний — і, на жаль, давно забутий.

Хоч, може, і не такий короткий, якщо починати хронологію з Джонатана Свіфта, а не з Д. Ґ. Веллса. Свіфт писав про два місяці Марса та їхні незвичні орбітальні характеристики за багато років до того, як телескопи підтвердили їхнє існування. Тож у нинішніх підручниках саме Свіфта почали називати першим передкогом.

II

Комп’ютери Бібліотеки Конгресу досить швидко впоралися зі скануванням ламких, пожовклих сторінок журналів, стаття за статтею, та відібрати єдиний запис, що стосувався втрати та відновлення маси як засобу здійснення міжзоряних космічних польотів. Формулу Айнштайна, за якою маса та швидкість об’єкта прямо пропорційно залежні одна від одної, вважали настільки незаперечною, що ніхто у двадцятому сторіччі не звернув уваги на статтю, надруковану 1955 року в передкогнітивному журналі під назвою «Якби».

В офісі Ферметі Тоццо сидів поряд зі своїм начальником, обидва вивчали фотографічну копію журналу. Невелика стаття під назвою «Нічний політ» мала обсяг лише кілька тисяч слів. Чоловіки жадібно поглинали статтю, не перемовляючись між собою, аж доки не дочитали.

— Ну як? — поцікавився Ферметі, коли вони закінчили читати.

Тоццо відповів:

— Тут не може бути помилки. Поза сумнівом, ідеться про наш Проект. Щоправда, є багато невідповідностей, наприклад, він називає наше Еміграційне бюро «Назовні» і вважає його приватною комерційною фірмою, — він тицьнув пальцем у текст. — Це доволі дивно. Замість вас якийсь Едмонд Флетчер. Імена схожі, але є деякі відмінності, зрештою, як і всюди в статті. От я — Елісон Тореллі, — він зачудовано похитав головою. — Це ж треба, ці передкоги... мали власне бачення майбутнього, дещо викривлене, але загалом...

— Загалом правильне, — закінчив Ферметі. — Так, я згоден.

Цей «Нічний політ» точно передбачив Проект нашого Бюро...

Тільки він тут названий «Водяним павуком», бо таке переміщення здійснюється одним великим стрибком. Боже, та це ж чудова назва, шкода, що ми самі до неї не додумалися. А може, і нам варто так його назвати?

Тоццо повільно промовив:

— Але ж передког, який написав «Нічний політ»... він ніде не наводить формули відновлення чи втрати маси. Він просто пише: «у нас є потрібна маса», — і, взявши до рук журнал, він зачитав уголос:

«Проблема відновлення маси корабля та його пасажирів під час польоту виявилася каменем спотикання для Тореллі та команди дослідників, та все ж вони впоралися з нею. Після фатального вибуху „Морського скаута“, першого корабля до...»

— І це все, — обурився Тореллі. — Що це нам дає? Так, цей передког знав про нашу проблему ще сто років тому, але він не залишив жодних вказівок щодо технічних деталей!

Запала мовчанка, після якої Ферметі замислено промовив: