Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Це не означає, що він їх не знав. Сьогодні нам відомо, що до лав його гільдії часто входили добрі фахівці, — він проглянув біографічну довідку. — Так і є: коли він не використовував своїх передкогнітивних здібностей, то працював аналітиком складу курячого жиру в Каліфорнійському університеті.

— Ви все ще збираєтеся задіяти часовий екскаватор, щоб перенести його в наш час?

Ферметі кивнув.

— Щоправда, було б чудово, якби екскаватор працював в обидва боки. Якби він переносив так само і в майбутнє, щоб ми не ризикували безпекою цього передкога... — він зазирнув у статтю. — Цього Пола Андерсона.

Пополотнівши, Тоццо перепитав:

— А є небезпека?

— Можливо, ми не зможемо повернути його назад. Або... — Ферметі помовчав, — ми можемо загубити частину його тіла по дорозі сюди, перенести в теперішнє тільки половину. Екскаватор пошматував багато переміщуваних об’єктів.

— До того ж цей чоловік — не в’язень «Нахбарен Слаґер», — додав Тоццо. — Тож ніякі відмовки не зарадять.

Раптом Ферметі заявив:

— Нам усе вдасться. Ми усунемо ризик, пославши в минуле, у 1954 рік, цілу команду людей. Вони схоплять цього Пола Андерсона й простежать, щоб він потрапив у часовий екскаватор повністю, а не просто лівим боком чи верхньою половиною тулуба.

Отже, вони прийняли рішення. Часовий екскаватор Міністерства археології зануриться у світ 1954 року й перенесе у теперішнє передкога на ім’я Пол Андерсон, тож більше нема про що говорити.

Згідно з даними досліджень Міністерства археології у вересні 1954 року Пол Андерсон проживав у Берклі, штат Каліфорнія, на Ґрув-стріт. Цього місяця він відвідав конгрес найвидатніших передкогів, які з’їхалися з усіх Сполучених Штатів до готелю «Сер Френсіс Дрейк» у Сан-Франциско. Цілком вірогідно, що саме на цьому конгресі Андерсон разом з іншими експертами розробили базову стратегію поведінки на наступний рік.

— Насправді все дуже просто, — пояснював Ферметі, звертаючись до Тоццо та Джиллі. — Кілька чоловіків повернеться в минуле. Їм видадуть підробні посвідчення, буцімто вони — члени американської організації передкогів... такі квадратні папірчики в целофановій обгортці, які пристібають до лацкана піджака. Їх, звісно, одягнуть у костюми двадцятого сторіччя.

Далі вони розшукають Пола Андерсона, висмикнуть його з натовпу і відведуть убік.

— І що вони йому скажуть? — скептично поцікавився Тоццо.

— Що вони є членами новоствореної незареєстрованої організації передкогів Бетлкріка, що в Мічигані, і що вони сконструювали цікаву машину, схожу на часовий екскаватор із майбутнього. Наші люди попросять містера Андерсона, свого часу доволі відомого, попозувати на тлі моделі екскаватора, а потім сфотографуватися всередині машини. За нашою інформацією, його сучасники вважали Андерсона добродушним, товариським чоловіком, що полюбляв спілкуватися на щорічних конгресах, підпадаючи під оптимізм своїх колег-передкогів.

Тоццо сказав:

— Може, він був із тих, кого називали токсикоманами? Нюхав клей?

Ферметі, ледь усміхнувшись, заперечив:

— Це навряд. Така манія побутувала серед підлітків і набула поширення лише десятиліття по тому. Ні, я натякаю на вживання алкоголю.

— Он як, — сказав Тоццо і похитав головою.

Ферметі повів далі:

— Що стосується труднощів, на які ми можемо наразитися, то треба взяти до уваги, що на цю надсекретну зустріч Андерсон з’явиться з дружиною Карен, одягненою, як жриця Венери — у сяючому бюстгальтері, короткій спідниці й шоломі, а також із новонародженою донькою Астрід. Сам Андерсон обійдеться без маскарадного костюму, який би приховував його зовнішність. Він — людина зі стабільною психікою, непідвладною тривогам, як і більшість передкогів двадцятого сторіччя. А втім, у перервах між засіданнями передкоги спілкуватимуться неформально, окремо від дружин, гратимуть у покер, дискутуватимуть, а деякі з них, як сказано, набухаються...

— Набухаються?

— Там було сказано: заллються бухлом, що б це не означало. Хай там як, вони збиратимуться маленькими групками в кулуарах, і саме в такий момент ми мусимо його схопити. У загальній метушні його зникнення не помітять. Ми повернемо його в той самий час чи принаймні на кілька годин пізніше чи раніше... мабуть, не раніше, бо два Поли Андерсони на цьому зібранні можуть викликати здивування.

Вражений почутим, Тоццо зауважив:

— Звучить бездоганно.

— Я радий, що вам сподобався план, — рішуче сказав Ферметі, — тому що ви будете в групі захоплення.

Втішений цим, Тоццо сказав:

— Тоді мені не завадить вивчити подробиці побуту середини двадцятого сторіччя, — і він узяв іще один випуск «Якби». Номер за травень 1971 року зацікавив Тоццо, щойно він його побачив. Авжеж, цей випуск іще не буде відомий людям із 1954-го... проте колись-таки вони його побачать. А щойно побачать, уже не забудуть,...