Пригоди бравого вояки Швейка

В школі їм не читали лекцій, як повинен тримати себе в такому випадку нижчий офіцерський чин щодо вищого. Чи не мусив він, наприклад, не скінчивши потреби, вискакувати з дверей вбиральні, однією рукою тримаючи штани, а другою козиряючи.

- Відповідайте, кадете Біґлере! - з викликом вигукнув поручник Дуб. І тут кадетові Біґлеру спала на думку проста відповідь:

- Пане поручнику, я, прибувши до штабу, не мав поняття, що ви знаходитесь тут, і, уладнавши свої справи в канцелярії, я одразу ж подався до вбиральні, де і затримався аж до вашого приходу. - Потім додав урочистим тоном: - Кадет Біґлер доповідає про себе панові поручнику Дубу.

- Ось бачите, це не дрібниця, - ущипливо сказав поручник Дуб. - На мій погляд, кадете Біґлере, ви повинні були одразу ж, тільки-но дісталися до штабу бригади, спитати в канцелярії, чи нема тут випадково когось із офіцерів вашого батальйону або вашої роти. Про вашу поведінку вирішимо в батальйоні. Я їду туди автомобілем, і ви поїдете разом зі мною. Жодного «але».

Останнє було відповіддю на заперечення кадета Біґлера з приводу того, що він дістав у канцелярії штабу бригади залізничний маршрут, і цей спосіб подорожування здався йому набагато зручнішим, враховуючи слабкість його прямої кишки. Кожна дитина знає, що автомобілі не мають обладнання для таких речей. Не проїдеш і 80 кілометрів, як напустиш у штани.

Біс його знає, як воно сталося, але автомобільна тряска з початку виїзду не мала жодного впливу на Біґлера. Поручник Дуб аж гопки плигав, що йому не вдається здійснити свій план помсти. Річ у тім, що коли вони виїздили, поручник Дуб подумав: «Зачекай но, кадете Біґлере, хай тільки тобі припече, ти помиляєшся, коли думаєш, що я накажу зупинитися».

Розвиваючи цей план, він і почав, наскільки дозволяла швидкість, з якою машина ковтала кілометри, приємну розмову про те, що військові автомобілі з визначеним маршрутом не сміють ніде зупинятись, щоб не марнувати бензину.

Кадет Біґлер на це дуже справедливо зауважив, що коли автомобіль десь на когось чекає, то він взагалі не потребує ніякого бензину, бо шофер виключає мотор.

- Але якщо він має, - вперто продовжував Дуб, - кудись приїхати в означений час, то він не сміє ніде зупинятися.

З боку кадета Біґлера вже більше не було жодних реплік. Так вони різали повітря більше, як чверть години, аж нараз поручник Дуб відчув, що в нього здувся живіт і треба було б зупинити автомобіль, залізти у канаву, спустити штани і випорожнитись. Він тримався, як герой аж до 126-го кілометра, але далі не витримав і почав енергійно смикати шофера за плащ, вигукуючи йому просто в вухо: «Halt!»

- Кадете Біґлере, - сказав ласкаво поручник Дуб, швидко вистрибуючи з автомобіля і спускаючись у канаву. - Тепер ви теж маєте добру нагоду…

- Спасибі, - відповів кадет Біґлер, - я не хочу даремно затримувати автомобіль.

І кадет Біґлер, якого теж приперло по саме нікуди, вирішив про себе, що радше накладе у штани, ніж змарнує таку чудову нагоду скомпрометувати поручника Дуба.

Поки доїхали до Жовтанців, поручник Дуб ще двічі зупиняв автомобіль, а після останньої зупинки сказав Біґлерові зі своєю звичайною упертістю:

- Я їв на обід біґос по-польськи. З батальйону відправляю телеграфну скаргу в бригаду: зіпсована капуста і непридатна для їжі свинина. Нахабність кухарів переходить усі межі. Хто мене ще не знає, той мене ще пізнає.

- Фельдмаршал Ностіц-Рінек - краса і гордість резервної кавалерії, - відповів на це кадет Біґлер, - видав книжку «Was schadet dem Magen im Kriege»1, в якій не рекомендував під час воєнних злигоднів і різних нестатків взагалі їсти свинину. Кожна нестриманість під час походів шкодить.

____________________

1 Що шкодить шлункові на війні (нім.).

Поручник Дуб не відповів на це ні слова, тільки подумав: «Я цю вченість виб’ю тобі з голови, каналіє». Але потім розміркувавши, все ж таки відповів Біґлерові на це не зовсім розумним запитанням:

- Отже, ви думаєте, кадете Біґлере, що офіцер, в порівнянні з яким ви мусите відповідно до свого чину вважатися його підлеглим, не в міру їсть? Чи не хотіли ви часом, кадете Біґлере, сказати, що я обжерся? Дякую вам за цю гру-бість. Будьте певні, кадете, я з вами ще порахуюсь. Ви мене ще не знаєте, але коли пізнаєте, то тоді згадаєте поручника Дуба.

На останньому слові він мало не перекусив собі язика, бо якраз в цю мить вони перелетіли через якусь яму. Кадет Біґлер і на це нічого не відповів, що знову розсердило поручника Дуба, і той грубо запитав:

- Слухайте, кадете Біґлере, я сподіваюсь, що вас вчили відповідати на запитання свого начальника?