Пригоди бравого вояки Швейка

- Звичайно, - сказав кадет Біґлер, - в статуті є таке місце, але треба все ж таки спочатку розглянути, в якому стосунку ми перебуваємо один до одного. Наскільки мені відомо, мене ще нікуди не приділили, і тому зовсім недоречно говорити про мою безпосередню підлеглість вам, пане поручнику. Найважливіше, однак, те, що відповідати на запитання старших офіцерів необхідно, але в тих випадках, коли вони стосуються службових справ. Ми з вами обидва сидимо у автомобілі і не являємо собою жодної бойової одиниці, що бере участь у якійсь певній воєнній операції. Між нами не існує жодних службових стосунків. Ми обидва їдемо до своїх підрозділів, і відповідь на ваше запитання: чи не хотів я сказати, що ви обжерлися, пане поручнику, аж в ніякому разі не була б службовою.

- Ви вже скінчили? - заверещав поручник Дуб. - Ви…

- Так, - твердим голосом заявив кадет Біґлер, - і не забудьте, пане поручнику, те, що між нами сталося, очевидно, розглядатиме офіцерський суд честі.

Поручник Дуб майже знепритомнів від злості і шаленства. Він, коли було розхвилюється, починає говорити ще більші дурниці і нісенітниці, ніж тоді, коли буває спокійний. Тому він пробурмотів:

- Вашу справу вирішуватиме військовий суд.

Кадет Біґлер, скориставшись цією нагодою, щоб зовсім добити поручника Дуба, сказав йому дуже приязним тоном:

- Ти, колеґо, жартуєш.

Поручник Дуб гукнув шоферові, щоб той зупинив машину.

- Один з нас мусить іти пішки! - забелькотів він.

- Я їду, - відповів на це спокійно кадет Біґлер. - А ти, колеґо, роби як знаєш.

- Їдьте далі, - немов у нестямі загорлав поручник Дуб шоферу і загорнувся, сповнений гідності, в тогу мовчання, як Юлій Цезар, коли до нього наблизились змовники зі стилетами, щоб його заколоти.

Так вони приїхали до Жовтанців, де натрапили на сліди свого батальйону.

* * *

Тоді як поручник Дуб і кадет Біґлер сперечалися на сходах, чи має право нікуди не призначений кадет претендувати на ліверну ковбасу з тієї кількості, яка припадає на офіцерів окремих рот, внизу у кухні всі були ситі, порозлягалися на широких ослонах і варнякали про всяку всячину, пихкаючи при цьому з люльок, як пароплави.

Кухар Юрайда оголосив:

- Я сьогодні, щоб ви знали, зробив надзвичайний винахід. Думаю, це призведе до певного перевороту в куховарстві. Ти, Ванєку, певно, знаєш, що в цьому проклятому селі ніде не можна було дістати майорану до ліверних ковбасок.

- Herba majoranae1, - сказав фельдфебель-рахівник Ванєк, пригадавши свою аптекарську професію.

____________________

1 Зілля майорану (лат.).

- Важко збагнути, - вів Юрайда далі, - як людський розум умудряється за найскрутніших умов знаходити найрізноманітніші можливості. Перед ним тоді немов відкриваються нові обрії, і він починає винаходити найнеймовірніші речі, про які людству до цього часу й не снилося… Отже, шукаю я по всіх хатах майоран, бігаю, розпитую, пояснюю, що воно й до чого…

- Тобі треба було описати його запах, - відізвався з лавки Швейк, - ти повинен був сказати, що майоран пахне, як пляшечка з чорнилом, коли його понюхати у тихій алеї квітучих акацій на пагорбі у Богдальці біля Праги…

- Але, Швейку, - перебив його благальним тоном волонтер Марек, - дозволь Юрайді скінчити.

Юрайда розповідав далі:

- В одній хаті я зустрів старого вояку з часів окупації Боснії та Герцеґовини. Він відбував уланом військову службу в Пардубіцах і ще до сьогодні не забув по-чеськи. Він почав зі мною сперечатися, що в Чехії до ліверних ковбасок дають не майоран, а ромен. Я дійсно вже не знав, що робити, бо кожна розумна і неупереджена людина мусить вважати майоран королем усіх прянощів, які тільки даються до ліверних ковбас. Треба було на швидку руку знайти таку заміну, яка б додала ковбасам спеціального пряного смаку. І ось я знайшов в одній хаті під образом якогось святого весільний віночок з мирту. Це було в хаті молодого подружжя, і тому гілочки мирту у віночку були зовсім свіжі. Я й додав цього мирту до ліверних ковбас; звичайно, весільний віночок я мусив тричі парити в окропі, щоб листочки пом’якшали і втратили свій гострий запах і присмак. Зрозуміло, коли я забирав цей весільний миртовий віночок для ліверних ковбас, було багато плачу, мовляв, за таке блюзнірство - бо цей віночок був посвячений - мене влучить перша-ліпша куля. Ви ж їли мою ліверну юшку, і ніхто з вас не розчовпав, що пахне не майораном, а миртом.