Пригоди бравого вояки Швейка

- Слухай, Лукашу, йди зроби лад. Той твій ненажера з’їв цілий сальцесон. Шкода, бо ти тішився, що догодиш собі того сальцесону з цибулькою! Ну, ну, прийми заяву співчуття. А раджу тобі, не держи ніколи біля себе соли або перцю, бо той ведмідь ще тебе колись проковтне. Лягай спати завжди зі шаблею.

Розіспаний Лукаш закляв, припняв шаблю і зійшов наділ за кухарем. На подвір’ї на купі полін сидів Балоун, а перед ним стояв з файкою в зубах Швейк і говорив:

- Бачиш, ти пацюку, до чого довела тебе твоя пажерливість! Фе! Хто бачив пожирати панам старшинам сальцесон! Ах, ти нещасний смоку, ти потворо, чейже тебе за це розстріляють!

Оберлейтенант крикнув насамперед на Швейка:

- Герґот! Стули морду, бо розідру її від вуха до вуха!

- А ти, Балоуне, свине чорна, що собі гадаєш?! Встань, принайменше, ти бугаю громадський, коли з тобою розмовляю.

Швейк вийняв з уст файку і сказав:

- Мельдую послушно, що він навіть не може встати. Такий є пригноблений. В Празі на Нуслях, був, пане оберлейтенанте, такий один вислужений капітан, що так обжирався, що…

- Мати Божа! Швейку, морду замкніть, бо проб’ю наскрізь!…

- Встань, ти худобино, - крикнув знов Лукаш до Балоуна. - Ти воле, ти слоню, ти, ти, ти… гіпопотаме… Може вже зачнеш мене їсти. Починай!… Принеси собі з кухні соли або перцю!… Ти, ти людоїде. Мені й так вже здається, що я не цілий ходжу, що чогось мені вже бракує…

- Мельдую послушно, - сказав Швейк, - нехай пан оберлейтенант справді добре себе оглянуть…

- Доннерветтер, - заревів Лукаш і витягнув з піхви шаблю, але таки зараз її запхав назад.

- Я тут з вами обома, лотри, не видержу, я хіба застрілюся… Може будете так ласкаві застрілити мене?…

- Йой, йой, йой, бідна ж моя тут голова, - почав Лукаш по п’яному заводити, - мене хоче моя служба застрілити… Йой, йой, йой! З’їли сальцесон, ще й мене хочуть з’їсти…

- Ванєку! - крикнув знов Лукаш. - Балоуна в’язати щоденно через три дні до стовпа по дві години!

Лукаш обернувся і, кланцаючи шаблею, поліз п’яним кроком сходами нагору.

- А бачиш, Балоуне?! Ага! Говорив я тобі? - відізвався Швейк.

Але побачивши, що Балоун плаче і втирає сльози, став його потішати:

- Ну, ну, не ричи, як стара повія! Стовп для тебе не новина! Скоріш чорт візьме стовпа, ніж тебе. Ти ще й чорта подужаєш!

Прийшов цуґсфірер з мотузками і двох вояків з крісами, відвели Балоуна під школу і там його прив’язали до молодої липи.

З відчиненого вікна школи кричав до них лейтенант Дуб:

- А прив’яжіть ту свиню порядно, щоб аж почорнів! Він мене ще не знає! Я ще прив’яжу його власноручно!

Цуґсфірер став міцно стягати довкола Балоуна мотузок, але Швейк сказав до нього:

- Не бійся того придурковатого п’яниці! То блазень, хай тебе поцілує…

Під впливом цих слів оживився також Балоун і сказав, витріщивши люто очі:

- А я таки піду по скінченій війні до того ідіота Дуба і скажу йому в очі: Поцілуй мене в дупу, ти професоре, ти!… Я маю млин, а ти що? Ти голопупе, ти ідіоте!…

Було вже темно, коли цуґсфірер прийшов відв’язати Балоуна.

Бідака Балоун оглядав з жалем свої сині басамани на руках, натирав собі шкіру і волікся, мов п’яний.

За ворогом

У кожному званні, в кожній праці людина збагачується досвідом і робить відкриття, що дозволяють їй пізніше влучно міркувати про майбутні справи.

Так було і в цьому випадку. Коли вояки маршбатальйону 91-го полку в Жовтанцях одержали раптом наказ копати нові великі лятрини, старі військові лиси говорили з великою повагою:

- Знайте, хлопці, що це має більше значіння, ніж би вам здавалося. Завтра, а найдальше позавтра підемо звідсіля геть. Тепер жартам буде кінець.

Ніхто на білому світі не міг би витолкувати, який є зв’язок між лятринами й австрійською армією, але був це факт, що одно впливало на друге, так як впливають плями на сонці на… вибухи вулканів. По селах ніхто ніколи не турбувався про те, де військові частини полагоджують свої природні потреби, але коли тільки надійшла яка вісточка про недалекий марш, тоді вояки діставали до рук мотики і сокири з наказом будувати великі й вигідні лятрини. Здається, що військові частини робили це тому, щоби ті відділи, що приходять зо села на квартири пізніше - не обмовляли своїх попередників.

В Жовтанцях вояки копали величезні лятрини вечером, а вже другого дня вранці був алярм. До штабу полку прибули в заболоченім авті двох старшин ґенерального штабу. Зацікавлені вояки стали їх оглядати і брати нишком на глум.

- А хай їм хрін! Коли тільки появляться ті панки в музикантських шапках, негайно маєш формарш. Господь то знає, чого ті івановаті москалі так тікають. Гадають, що це велика для нас приємність так безупинно за ними гнати!…