Пригоди бравого вояки Швейка

Появився капітан Заґнер і сказав воякам, що є відпочинок. Очевидно, що вояки прийняли цю новину з великим задоволенням. Ще більшу втіху викликала вістка, що прибудуть сюди кухні. Це чудо біля полудня справді здійснилося. Кухня таки приїхала і то з готовою юшкою. Її негайно стали роздавати воякам, до того ж виявилося, що юшка була не найгірша, хоч деякі вояки почали жалітися, що була занадто худа. Це дуже злостило рахункового Ванєка, який сказав, що оскільки юшка худа, то винні в цьому хіба лайдаки кухарі, що в дорозі з’їли кращі куски м’яса.

Неабияку радість викликала вістка, що сьогодні роздаватимуть також вино.

«Фасунок» вина, шоколяди та деяких інших присмаків був в австрійській армії таким актом, про який вояцтво говорило завжди одним досадним словом: злодійство! Вина видавали одне відро на компанію: до того відра підходив штабовий фельдфебель і наливав собі повну їдунку. Другим з черги робив це саме рахунковий. Далі йшли кухарі, старшинські чури і кожний з них брав скільки вдалося. Рештою мала поділитися компанія.

Звичайно діялося так, що коли капрал підходив до своїх людей і кричав: «Гей, фасувати вино», - то на дні відра бачили вояки 2-3 ложки червоного фусу і 10 хлопа звичайно говорили: ну, ну, докінчіть вже, пане капрале, бо нам не варто вже й вусів мачати!

Тож, коли Ванєк сказав Швейкові, що сьогодні фасунок вина, то Швейк відразу відповів:

- Той цілий фасунок вина - то одна брехня, бо винце вип’ють панове старшини, а нам дадуть тільки понюхати, щоб хто не сказав, що «я, мовляв, вина ані не нюхав»…

- Е, Швейку, - сказав Ванєк, - не нарікайте знов на все! Не думайте собі, що воювати - то мід лизати. Але глядіть лиш, там вже понесли вино. Підіть довідайтеся, для котрої то компанії.

Швейк скочив вперед і стрінув вояка, що полотняним відром ніс з потока воду. До того вояка нагло підійшов лейтенант Дуб і спитав:

- Що ти несеш? Кому, нащо ця вода?

- Слухняно голошу, - сказав вояк, - що це вода для коней від кухні.

- Звідки ти набрав цієї води? З потока? До сто чортів! Відколи то вільно черпати воду з потока?

Вояк мовчав і споглядав на лейтенанта. Не міг в одній хвилі збагнути: чи він дурний, чи лейтенант дурний.

- Доннерветтер, - кричав Дуб. - І це називається дисципліна? Цуґсфірер! Чому тому воякові не додали для асисти шаржі? Чому з ним не пішов по воду фрайтер?

Замість фельдфебеля відповів Дубові Швейк:

- Мельдую послушно, що ця вода є зовсім здорова, бо пан оберлейтенант Лукаш мив у ній ноги і пив з неї каву. Ніхто до цієї води не міг нічого насипати, бо тепер коням стрихніни не дають, щоб не були надто прудкі. В Радешовицях, був, пане лейтенанте, гицель, який завжди говорив…

- Говорив… що я тебе негайно прив’яжу до стовпа, аж почорнієш, ти драбуго один, - заричав, мов ранений дик, лейтенант Дуб. - Ти корово одна, не кпи собі з мене, бо, Мати Божа, коли б ми не стояли перед ворогом, то я з тебе в той мент випустив би кишки! Ти, закало полку, ти, ти фільософе, щезай мені з очей, бо не ручу за себе!… Абтретен!

Однак лейтенант сам перший віддалився, не ждучи, аж відійде Швейк, бо побачив, що всі вояки починають з Дуба сміятися. По його відході один вояк сказав:

- Он, глядіть на нього! Як він собі покрикує, той голодранець! Великий пан, та діравий жупан. Коли я ще служив у Чаславлі, то був тоді при ляндвері один дідище Цибулька. Той так само ричав.

Рапорт приймав завжди на коні, отже треба було кричати на всю губу, а він сам ричав ще голосніше:

- Ти, каже, шмаркатий рекруте, кричи голосно, бо розідру морду на двоє! Що то за бесіда так тихо говорити, мов стара повія, що йде каятися! До сто чортів! Чейже слід подумати над тим, що перед вами стоїть ваш зверхник, ваш капітан і що він не буде хіба наставляти вуха на ваше рекрутське скавуління!

По обіді перемінився цілий табір в стадо голих мавп, що витовкають свої комахи. Кожний вояк держав перед очима сорочку або підштанці і полював на воші і гниди з невтомним завзяттям. Деякі добули з наплічників коробки з сірою маззю і натирали нею бедра і плечі. Вояки, що цієї мазі не мали, завидували своїм товаришам. Розпочалася на тему вошей цікава розмова:

- Кажуть, що на воші найліпша є гвоздикова олійка, - сказав якийсь вусач. - Вистане, кажуть, кілька капель цієї олійки і на воші начеб зайшла пошесть. Гм, але я їх маю забагато… Мені треба було б денно хоч кватирку тої олійки. Не виплатиться шкіра за виправу.

- То вже краще і дешевше є вимаститися нафтою, - сказав інший вояк. - Нафта забезпечує від вошей людей і свиней.

- Найкращий засіб на воші - це ношення шовкової білизни, - сказав третій розмовник.

- Це правда, - сказав Швейк, - але що ж, не всі можемо ходити в шовковій білизні. Найкраще виводяться воші в грубих трикотах. По кількох днях є їх як маку. Цієї резерви ніколи не забракне. Та жарт жартом, але воші треба вибивати, бо інакше вони готові вояка загризти, а чейже вояк має згинути кращою смертю за найяснішого пана і його рідню.