Пригоди бравого вояки Швейка

З цією хвилею почалося. До села стали приїжджати вози з провіянтами й амуніцією і вояки стали «фасувати». Двіста папіросів, два і півбохонця хліба на п’ять днів згори, дві консерви, кілька сухарів і торбинку кавової консерви. Був це вантаж на молодого слона, а не для людини, яка має зробити пішки 40 кільометрів денно. Але годі, така вже була ціла та австрійська система, бо ніколи нікому не було відомо, коли треба буде брати ноженята за пояс, або коли на чотири вітри розбіжуться провіянтові і муніційні обози.

Вояки, зітхаючи, впихали хліб і консерви до наплічників, а патрони всипали до ладівниць, наплічників, торбинок, куди тільки вдалося.

Позаду 11-ї маршкомпанії Швейк говорив до Балоуна:

- Тепер ми москалів гарненько торкнемо! Га! Аж закуриться. Як добре піде, то небаром будемо в Петербурзі. Я в кожному разі не згоджуся ніяк скорше заключити мир з російським царем. А ти, Балоуне, гляди, не схрупай нараз всього, що ти тепер вифасував, бо це видане на цілий тиждень. Скорше не побачиш нічого, як зозулі на комині. Насамперед мусимо розгаратати москалів, а щойно тоді дістанемо обід, а може навіть рум.

- Мати Божа! - скрикнув Балоун. - Я того не витримаю! Чейже я мушу все це з’їсти нараз, заки ще пан капітан скаже: марш!

- Не говори, Балоуне, дурниць. Пам’ятай про присягу і військову честь. Зрештою, як з’їш усе нараз, то на слідуючий день впадеш трупом з голоду…

Відтак відбулася нарада старшин, а по цій нараді розпочався славетний марш через галицькі бездоріжжя. Був це такий марш, що напаковані наплічники поранили воякам плечі, і взагалі шкіра на всьому тілі була покалічена. Усім попухли ноги і покрилися міхурями. Три дні тривав такий марш галицькими полями і селами. Нічлігували під голим небом. Вояки були такі потомлені, що як тільки зложили кріси - негайно засинали камінним сном. Навіть розмова між вояками не клеїлася, бо ніхто не мав кебети до розмови.

Патронів не можна було розкидати по полі, бо тричі на день була контроля, чи кожний вояк тащить дальше 200 патронів. Тому деякі вояки викидали хліб, консерви або білизну.

Третього дня маршу, коли батальйон розкладався на відпочинок на краю молодого лісу, більшість вояків виглядала, мов каліки. До пізньої ночі воліклися окремі вояки до табору і падали на землю колодами. Вранці чути вже було виразне гудіння гармат з правої і лівої сторони і зі сходу.

Вояки щойно тепер почали розмову, до якої втрутився і Швейк.

- То наші стріляють, - сказав один вояк.

- Ні, це не наші, це москалі. Чуєш чейже, що це зовсім інший гук… - сказав другий.

- В такому разі стріляють німці, - вирішив суперечку Швейк.

Оберлейтенант Лукаш спав останню ніч погано, бо від сідла мав попарені ноги. Коли Швейк підійшов до потічка, що плив через луг, застав там розібраного Лукаша, який змивав тіло холодною водою. Швейк засалютував:

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, добридень! Чи сьогодні дістанемо каву? Чи кухня приїде?

- Сервус, Швейку, - сказав приязно Лукаш. - Ну, і що ж там? Як вам подобається війна? Не виключене, що ми ще сьогодні знайдемося в огні… Як вам це подобається?

- Мельдую послушно, - сказав Швейк, - що Бог допоможе нам обом гідно наложити головами за нашого найяснішого і його рідню. Я також мушу перед тим викупатися, щоби якось гідно й чисто станути на другім світі.

- Ей, Швейку, не крячте так, може це так швидко ще не прийде, жиймо ще трохи…

- Гарно, - сказав Швейк, - годжуся, але під умовою, що дозволите мені, пане оберлейтенанте, заглянути до вашої фельдфляші, яку онде бачу біля вас… щось мені недобре в горлі…

- Бери, бери, - сказав оберлейтенант, - але вважай, тільки один ковток.

Швейк потягнув з фляшки ковток сливовиці, обтер губу рукавом, подякував Лукашеві і присів на траві біля оберлейтенанта, що виставив на сонце й повітря свої мускулясті й волохаті ноги.

- Пан оберлейтенант, - сказав Швейк, - мають, за вибаченням, таке гладке і делікатне тіло, як невіста. В кнайпі «Під дзвоном» бувала на танцях одна Маржена Мразек, що мала також дуже делікатне і біле тіло…

- Ну, ну, Швейку, здогадуюся, що ви про це докладніше переконалися… Але глядіть, до нас підходить ненажера Балоун… Видно, вже наварив кави. Ходім!…

Балоун дійсно заварив вже був каву і подав її оберлейтенантові. Швейк засалютував і сказав:

- Смачного!

- Дякую тобі, - сказав Лукаш.

Почув це волонтер Марек і спитав Швейка:

- Відколи то ви з Лукашем на «ти»?

- А, ми саме над потічком запили з ним «братерство» його власною сливовицею, - сказав гордо Швейк. - Лукаш - то дуже добрячий пан. Як тільки починають грати гармати, він як стій починає «тикати»… Як почуємо крісові стріли, то й сам полковник буде з нами на «ти».

Довкруги гоготіло з десять ватер, а над ними сичала в їдунках вода. Вояки варили в тій воді кавові консерви, а з цього виходила чорна, смердюча й нудка рідина. Мокре дерево сичало й курилося, а вояки роздували вогонь надутими губами, аж сльози текли їм з віч. Деякі, змучивши губи, махали шапками, мов віяльцями.