Пси господні

– За рішенням імператора і папи, – продовжив він, – Орден проповідників був частково залучений до війни. До кожного з вас приєднається домініканський ординарій, який має постійно бути присутнім у ваших таборах і знати про всі стратегії, які ви розроблятимете чи здійснюватимете. Кожен із цих емісарів повинен мати особливі прерогативи, приблизно відповідні рангу полковника, деталі цих прерогатив будуть узгоджені з ними особисто, а також у їхньому розпорядженні повинен бути призначений підрозділ, не менше роти. Хочу зауважити, що вони звільнені від підпорядкування вашим наказам, тому ви не можете віддавати їм такі ж накази, як вони вам. Співпраця має базуватися на взаєморозумінні та компромісах, на які, я сподіваюся, жодна зі сторін не буде змушена йти поза власною доброю волею.

Він зробив ще один ковток води. Запанувала ніякова тиша. Командири дивилися на нього, здивовані, як сойки на ікону. Нарешті Галлас порушив мовчанку:

– Чи отець шалію наївся?

Домініканець інстинктивно глянув на нього докірливо, наче на непокірного школяра, але швидко оговтався. Він сердився на себе за те, що не зміг контролювати цей погляд.

– Що стосується битви під Лютценом, – продовжив він, щоб не заплутатися і зберігаючи, не без дози безтурботності, смертельно серйозний тон, який мав на меті дати зрозуміти генералам, що це не просто поганий жарт, – я не можу насправді сказати вам щось більше, ніж те, що це є теологічним, а не військовим питанням, і звідсіля взялися ці, це правда, досить специфічні, імперські та папські диспозиції. Завдяки присутності наших ординаріїв вам не доведеться хвилюватися про якісь єресі, цирографи, угоди з дияволом чи сатанинські вогні, вам просто потрібно виконувати свою роботу, як ви її успішно робите вже більше десятка років. Однак я хотів би зазначити, що якщо ви почуєте або побачите щось, що, на вашу думку, може бути пов’язане з сатанинською діяльністю, ви повинні, згідно з рішенням Його Імператорської Величності Короля Німеччини та Його Святості Святого Отця, утриматися від будь–якого втручання та негайно повідомити про це призначеного до вас ординарія. Усі накази та рішення, про які я власне повідомляю, звичайно ж, будуть посвідчені письмово. Ця зустріч стала результатом поспіху, про що панове справедливо підкреслили на самому початку розмови, а також щоб підкреслити важливість питання. Якщо у вас немає питань, я пропоную вам коротко описати, що ви насправді збираєтеся робити, бо я боюся, що це необхідні знання для мене, щоб будувати подальші плани. Тоді я б запропонував вам відправитися до ваших армій і, як витончено висловився граф Паппенгейм, закінчити ваші вербування, вислати розвідувальні загони і муштрувати солдатів.

Знову запанувала ніякова тиша. Генерали явно не могли переварити отриману інформацію. Еркісія знав, що справа не лише в необхідності надати випадковому ченцеві військову роту — навпаки, це було найменшою турботою для присутніх. Проблема була в іншому. Маршали Імперії за п’ятнадцять років війни звикли до повного беззаконня, і присутність у їхніх частинах служителів Божих, а не п’яних сільських парафіяльних священиків, які виконували обов’язки капеланів, легко могла покласти край радісному, безкарному беззаконню, грабіжницьким експедиціям, грабункам та зловживанням. Домініканець знав, що так не буде, оскільки емісари Генерала Ордена Секкі мали чіткі накази не втручатися у ведення військових дій, але він не збирався повідомляти про це імперським хвалькам. Але йому неважко було поставити себе на їхнє місце та поспівчувати їхнім турботам. Треба визнати: Церква вже давно не бере участі у війні. Принаймні не безпосередньо.

Наче цього було недостатньо, дехто з тих, хто зібрався тут, не були побожними католиками; не важливо навіть, що вони були купкою безбожників, хоча так було насправді. Але деякі з них воювали за Імперію, тому що Імперія їм платила – Холк на службі датського короля всього кілька років тому бився з Валленштайном, і він був просто єретиком. У свою чергу, сам Валленштайн, про якого Еркісія знав лише завдяки церковній розвідці, вже мав кілька контактів із курфюрстом Саксонії, перевіряючи ґрунт для можливої ??зради. Не дивно, що ніхто з них не любив папського консультанта, якого також слід було побоюватися, оскільки він тісно співпрацював з імператором.

– У мене є питання. – мало не відригнув Пікколоміні, нахабно звертаючись до Еквірсіа без титулу. – Чому ви про все це повідомляєте нам, а не імператору?