Пси господні

Повернувся до інших. Завагався, коли побачив шість брудних облич. Знайомого обличчя Руперта, який зазвичай виконував роль розвідника, серед них не було, що було одночасно сумною та клопітливою обставиною.

– Треба йти з–під цього мосту, – нарешті сказав він. – Хтось знає, де саме ми знаходимося?

– Хлоп, у якого ми забрали козу, – сказав Грей, стрілець, – сказав, що в пару годин путі на схід від дороги на Кьонігсбронн. Його село неподалік.

– Велике?

– Чотири хати.

– Ти відпустив його?

– Відпустив.

Щоб здатися серйознішим, Шенк удав, що замислився. Тим часом у його голові вже склався план.

– Гаразд. Гасіть багаття, їдемо в те село. Займемо одну з хат.

Найманці без жодного слова почали згортати табір. Шенк зазвичай допомагав у цьому, але він пам’ятав, що під час такої роботи Краузе завжди стояв осторонь і оглядав горизонт, тому він не долучався до пакування мішків чи гасіння багаття.

– Що з дівчиною, Шенк?

– Ганс, – звернувся він до здорованя, який після зникнення Ґрубенторпа дослужився до звання найбільшого силача в загоні, – закутай її в плащ й візьми з собою. Давай мушкет, я його понесу.

Великий хлоп слухняно почав піднімати Катаріну.

– Та не на плечі, чоловіче! Це не мішок. Візьми її на руки. Якби була твоя.

Найманці захихотіли. Краузе сказав би не "чоловіче", він би сказав "хуй". Або щось подібне. Але Шенк поки не наважувався на це.

Вони рухалися в напрямку, указаному Греєм. І правда, пройшовши півмилі, вони побачили, що з димарів чотирьох селянських хат піднімається дим. Жителі села, в основному жінки, крутилися між хатами. Шенк чудово знав, що більшість селян вже час була в армії, тому не очікував великого опору.

Їх зустріли не дуже захоплено, але й не так погано, як зазвичай вітають подібних розбійників, через те, що Ганс ніс Катаріну на руках. Даніель фон Бессерер був добрим паном, милостивим, справедливим і захисним; тому вид його дочки не залишив селян байдужими. Кілька київ, ціпів і доісторична рушниця, які опинилися в руках молодих і старих селян з обвітреними обличчями, які до війська не попали, швидко зникли. Сільський староста, великий чолов'яга з обличчям, мов картоплина, запропонував їм бути гостями у своїй хаті.

Шенк вирішив прийняти це, але на своїх умовах. Примо, він вигнав сільського старосту з дому, відправивши його до сусідів. Секундо, наказав зібрати дитину чи жінку з кожної хатини та помістив їх у своєму новому приміщенні як заручників. Він і не думав розраховувати на хитку лояльність селян, але сподівався, що в такому маленькому селі не знайдеться жодного сучого сина, готового продати свою дитину чи жінку за кілька срібняків. Тим паче, що для збереження атмосфери взаєморозуміння і злагоди він заплатив пфеніг селянинові, у якого раніше забрали козла, а решті сімей роздав по кілька крейцерів. Але з добротою йому не хотілося переборщити. Тим не менш, це було грубо, д того ж більша частина бюджету ганзи, скоріш за все, пропала разом із кістками Краузе, зашита у вигляді золотих дублонів у його жилеті.

Усі ці старання не оминули й сільського старосту, видно було, що головатого.

– Не вбивайте і не ґвалтуйте, пане, – сказав він Шенку, виходячи з хатини, – і ми нікому не дамо знати, що ви тут відпочиваєте. А донечку милостивого пана я прийму згідно звичаю.

Ця зворушлива й підозріла лояльність до графа не тільки викликала у Шенка недовірливість, а й посилила його нервозність. Він наказав поставити варту і стежити за селянами. Це, в свою чергу, не залишилося непоміченим рештою команди. Хоча необхідність по черзі стирчати, як кілок біля дверей хати, їх зовсім не приваблювала, хлопці високо оцінила заходи, вжиті для забезпечення її відносного спокою та безпеки. Шенк почувався впевненіше як по відношенню до селян, так і до власної банди.

Дівчину посадовили на єдиній лавці в хаті, на посланні з соломи та плащів. У селі не було молодої дівчини, яка б могла перепродати або віддати свій одяг, тому вони залишили Катаріні вовняну сукню, подерту та спалену; Шенк лише сказав одній із жінок вмити графіню. Катаріна ніби заспокоїлася. Залишалося тільки дочекатися, поки вона прокинеться.