Пси господні

Найманець був неймовірно розлючений. На секунду він серйозно замислився над тим, щоб залишити товстуна в селі або зарізати його заради чистого задоволення, але перед очима постало видіння лейденських професорів, які запитували, чому, якщо вони відправили Краузе з двома вченими, Шенк повертається без жодного? Він зітхнув про себе.

– Гаразд, не зважай. Якісь гроші в тебе є?

– Га?

– Гроші. Дукати. Гульдени. Золото. Подорож коштує грошей.

– Гм, я загубив гаманець... Але маю кілька гульденів, зашитих у черевик... І боргову розписку на п'ятдесят дукатів ....

– Віддай мені золото.

Ейве, незадоволений, почав стягувати черевик.

– Ця дівчина обходиться нам надто дорого, – буркнув він, віддаючи голландський черевик найманцеві.

Той без найменшого збентеження відірвав передню частину підошви. Золото посипалося на землю, він підняв його. Монет було небагато.

– На, візьми, – він віддав черевик голландцеві і повернувся до будинку.

– Гей, а хто ж його полагодить! – крикнув йому в спину Ейве.

Шенка зовсім не хвилювало, хто лагодитиме черевик товстуна. На мить він подумав про те, щоб витягнути з нього, а нащо дівчина університетові , але передумав. Він вирішив, що краще цього і не знати. Натомість він продовжив розпитувати своїх найманців, але ніхто з них не міг сказати йому нічого конкретного, нічого такого, чого б Шенк ще не знав. Всі долучилися до бою, коли той вже розгорівся. Все вказувало на те, що таємниця нічної різанини пішла в могилу разом з Бессерером, або – як варіант – з Ерікссоном. Тіленхайм, що гуляв по Швабії, також міг знати про це, але демонічний домініканець був останньою людиною, яку Шенк хотів би розпитувати про деталі бою. Натомість він почув звістку про смерть кількох своїх друзів, що аж ніяк не покращило його настрою. На додачу до всього, один із селян прийшов скандалити, категорично вимагаючи повернути йому дружину, яка була у заручницях, бо хотів виконати певні подружні зобов'язання, тобто, як він сам висловився на мальовничому діалекті, "поцюпцятися". Щоб довести свої добрі наміри, він привів свою стару матір, яку, напевно, продав би за жменю хмизу, в якості еквіваленту. Ситуація, можливо, була б комічною, якби не обставини, в яких всі вони опинилися. Шенк, роздратований авантюрою і перебуваючи в поганому настрої, відчув себе зобов'язаним швидко покласти край суперечці, тицьнувши селянинові під ніс пістолет. Єбака,що правда, відступив, відчувши запах пороху, але юнакові спало на думку, що це зовсім інший вид грубості, ніж той, який він знав на півночі: фризькі, брауншвейзькі та гессенські селяни, не кажучи вже про саксонських чи вестфальських, були навчені військовим досвідом, з ким можна зв'язуватися, а з ким ні, і, головне, з ким можна мати справу, не завдадуть йому особливого клопоту, побачивши, що в нього є власні, і, скоріш за все, швидко підуть. Ці ж, з іншого боку, були нестримні і дурні, як пердуни, що могло легко принести їм неприємності. Відповідно, Шенк жваво цікавився станом Катаріни, яка перебувала під турботливою опікою дружини звільненого авантюриста, вочевидь, вдячної найманцям за те, що вони тимчасово звільнили її від селянських амурів.

Коли дівчина розплющила очі, був уже пізній вечір, тож спершу вона не могла зрозуміти, де знаходиться. Стіни селянської хати потопали в темряві, заклеєні папером вікна зовсім не пропускали місячного світла, єдиним джерелом світла було багаття, біля якого кондотьєри вже збиралися до сну. Кріпка селянка одразу помітила розсунуті повіки і підскочила до Катерини.

– Де це я? – запитала дівчина.

– У селі, панночко, а де ви маєте бути?

– В якому селі?

– Ну, в Млинах.

– А що сталося?

– Я нічого не знаю, пані. Я проста дівчина. Ось, випийте води.

Катаріна жадібно присмокталася до простягнутого їй кубка. Вона раптом відчула себе страшенно голодною. Як виявилося, завбачлива жінка подумала і про це, притримавши для неї залишки солдатського обіду. Дівчина поїла в напівлежачому положенні і швидко відновлювала сили. Зрештою, з нею нічого і не було, окрім виснаження і перенапруження. Її мозок працював як божевільний з перших секунд після пробудження.