Пси господні

Вона бачила, як бездоганно прицільною прецизією було зметено з коня шведського офіцера. Військовий, падаючи з коня, буквально розламався на кілька шматків, кожен з яких покотився в різні боки. Один з домініканців з криком поповз геть, за ним тягнувся довгий шлейф його нутрощів. Дівчина заплющила очі. Вона просто хотіла, щоб це припинилося. Щоб ці люди перестали вбивати один одного. Щоб усі вони повернули їй здоровий глузд. Щоб вони перестали робити те, що викликало в неї огиду до них. Вона хотіла цього всім серцем, як ніколи в житті не хотіла нічого іншого. Катаріна відчула, як це бажання починає виливатися з неї і поглинати весь простір.

Раптом все затихло. Бій завмер.

Катаріна розплющила очі.

Домініканці і с'юнґондери здивовано дивилися на свої руки і на предмети, які вони в тих руках стискали. Вони розмахували руками, як божевільні, але безрезультатно. Дехто стояв, наче заскочений зненацька, не розуміючи, що відбувається. Через кілька секунд розгубленості перші ряди бійців витягли мечі з піхов і кинулися один одному до горла.

– Що ти робиш! – вигукнув Еркісія, який також відчув силу, що нагромаджувалася навколо Катерини. – Як ти їх блокуєш! Припини! Негайно припини це!

– Не можу, – холодно відповіла дівчина. – А якби й могла, то не стала б цього робити. Поглянь, як виглядають твої брати насправді.

Домініканці кинулися на с'юнґондерів, як скажені пси. Вишколені також і в рукопашному бою, вони пройшли крізь шведські лави, як лісоруби крізь березовий ліс. Хоча супротивники почали тікати, нещадна різанина тривала. Армії неспокійно рухалися мов поранені тварини, не знаючи, що робити далі.

Австрійці першими зрозуміли, що повернулися старі правила гри. Кірасири рушили в атаку, але шлях їм перегородили домініканці, що билися посеред поля, які одразу ж почали розбігатися... але надто повільно. Кіннота зрозуміла, що розбиває своїх союзників і зупинилася посеред поля. За мить по ній вдарила шведська артилерія. У той же час протестантські рейтари вдарили по лівому флангу, покращуючи становище на тому місці, яке курфюрст Саксонський атакував з іншого боку. Шведські мушкетери, що наводили жах на полях битв, хотіли вступити в бій, але змушені були пропустити втікаючих с'юнґондерів, після чого вже не змогли зімкнути стрій. Армії навалювалися одна на одну інертно, мов сталеві хвилі, нестримні та неконтрольовані. Фронти руйнувалися на очах. Панував повний хаос, очевидний навіть для незнайомих з військовим мистецтвом Катаріни і Бланшфлер.

Тієї ж миті за їхніми спинами з'явилися солдати. Між ними стояв Шенк з брудним від крові обличчям.

Нарешті він знайшов її.

– Катаріна!

Мандрівники були оточені кільцем з шести чоловік. Шенк, Інгемар, Сойка і кілька гессенців спокійно обступили їх. Усі вони тримали мечі напоготові. Дівчатам і вченому не було куди тікати.

– Катаріна, заспокойся! Ми не заподіємо тобі шкоди. Ми супроводимо вас назад, до Касселя, як і пропонував Вільгельм. Ви будете в безпеці.

– Я це вже чула! Від тебе, свиня!

– Зрозумій, у мене не було вибору. Це було найкраще, що я міг зробити, – заперечив Шенк, крок за кроком наближаючись до неї.

Шлях йому перегородив Еркісія.

– Ось ми і зустрілися втретє, найманець, – спокійно промовив він. В руці він стискав жменю піску.

– Геть з дороги, – прогарчав молодий солдат.

– І не думаю. Залиш дівчину в спокої.

Домініканець зосередився з усієї сили, набрав повітря в легені і підкинув пісок у повітря. Він ризикував. Раніше він ніколи не пробував використовувати praeciosum sopiens з цим каталізатором, ніколи на стількох людях одночасно. Але він мусив спробувати.

Вдалося. Всі, включаючи Катрін, Бланшфлер, Ейве та коней, впали на землю, як стояли, і заснули за якусь долю секунди. Всі, крім Шенка, який, побачивши жест бороданя, відскочив назад за дерево. Вийшовши з-за стовбура, він почав обережно наближатися до ченця і витягнув з піхов кинджал-левак. Еркісія підняв одну з рапір, що їх кинули гессенські охоронці.

– Залиш дівчину в спокої, – повторив він.

– Хто ти взагалі такий!

– Гадаю, ти вже знайомий з моїм товаришем по службі. Братом Ойгеном. Тіленхаймом.

Шенк зблід. Він підняв меч вище. Обидва почали кружляти, як коти, готові до бою.

– Чого ти хочеш від неї? У Касселі вона буде в безпеці!

– Чесно кажучи, я нічого від неї не хочу. І я не знаю, чого хоче від неї генерал нашого ордену, але не думаю, що він планує заподіяти їй шкоду.

Найманець не став більше чекати. Він стрибнув, і вони обмінялися трьома швидкими ударами.