Різдвяні кружляння

Ось ми й біля плавучого будинку, і він повертається, витягує руку й штовхає скрипучі двері, відкриваючи темну порожнечу. Я не впевнена чому, але плавучий будинок уночі поряд з Ендрю в таких умовах перетворює холодну чорноту на дражливу, а не похмуру чи негостинну. Так, усередині холоднеча, але я знаю, що в дальньому кутку лежить купа спальних мішків, і за кілька хвилин я загорнуся в них, а Ендрю притиснеться до мене.

«Що, як ми кохатимемося?»

Саме це слово спалахує в моїй голові, вібрує флуоресцентним і неоновим. Лише якісь кілька годин тому я дізналася, як це — цілувати його. Але ось ми тут, уже не діти й не друзі всього життя. Якщо пристрасть між нами не схожа на ту, що була в шафі та коморі, і більш як десять років придушування жаги будуть заховані під моєю шкірою, я не знаю, як нам втриматись від того, аби не зірвати весь одяг, щойно зачинимо двері.

Вони глухо закриваються, Ендрю тягнеться повз мене й рухає засув. Клацання відлунює один раз на контрасті зі стакато[36] мого серця.

— Заходь, — він веде мене в кінець кімнати та вмикає маленьку лампу в кутку; м’яке жовте світло осяює конус простору. — Та-дам.

Коли Ендрю відступає, я бачу, що він розклав спальні мішки на підлозі, і вже за кілька секунд усвідомлюю, що це зроблено тому, що похідне ліжко за шириною розраховане тільки на одну людину. Але, якщо застебнути спальні мішки з фланелевою основою разом, вийде затишне ліжечко для двох. Подушки прилаштовані біля стіни, щоб на них можна було спертися, якщо ми захочемо. Ендрю навіть приніс кілька пляшок моєї улюбленої газованої води з кухні.

Мабуть, я дивлюся на нього закоханими очима. Коли він узагалі встиг?

— Ти сказав, у тебе немає напоїв.

— Я сказав, що в мене немає чого випити на ніч, — усміхається він, — але знаю, що ти любиш.

Намагаюсь зосередити свою уяву, але в голові спливає спогад про жменьку хлопців із мого минулого, які й під примусом не пригадали б, скільки льоду я люблю в напоях, і не назвали б нічого мого улюбленого, не кажучи вже про те, щоб дістати мені це.

Без якихось обережних розрахунків — тільки з вдячністю та бажанням — я рухаюсь просто до Ендрю. Мої руки обвивають його шию, та й з його боку немає коливання; Боже мій, це схоже на вибух у зворотній перемотці, на танення. Його руки притягують мене, а рот накриває мій з напівсміхом-напівстогоном щасливого полегшення. Це відчуття — мов проміння сонця. Тут немає паузи, як було в шафі, ні остраху, що нас хтось знайде. Існує лише тепло його усмішки, крихітний полегшений видих.

Ендрю розвертає нас, притискає мене до стіни. Грайливий, милий, світлий Ендрю прихований тінню чоловіка переді мною, який незворушно усміхається, проте навколо так темно й захопливо. Його руки хапають мої стегна, притягуючи мене впритул, дозволяючи мені відчути, що він так само зголоднів за цим, як і я.

Ми опускаємось на підлогу. Моя футболка зісковзує через голову. Нарешті я можу стягнути його фланелеву сорочку з плечей і провести долонями по його руках, відчуваючи гладеньку чіткість, нагромадження м’язів у спині, коли він здіймається наді мною, тиснучи в тій точці, де я й хотіла.

Неонова вивіска повертається. Секс. Секс. Секс.

Ми провели в плавучому будинку хвилини чотири, а вже наполовину роздяглися. Не те щоб я здивована, але… Не хочу здатися тупою.

— Ендрю, — бурмочу йому в привідкритий рот.

Він відхиляється, і навіть у тьмяному світлі я можу побачити тривогу на його обличчі.

— Що?

Сказати це? Чи виявимо, щойно перейдемо до справи? Але, якщо чесно, думка така собі. Миттєва пристрасть — це реальність, і ми в самому її розпалі.

— Прозвучить дивно, але в мене немає…

Він чекає, поки я закінчу речення, але раптом це здається зарозумілим. Надто швидко. Ми щойно зняли футболки, Мей, угамуйся.

— Не бери в голову.

— Чого в тебе немає? — наполягає Ендрю. Він злегка сунеться вперед, схиляючись до моїх гарячих ніг.

— М-м-м… Не те що б ми збиралися це робити… Тобто, звісно, ми не будемо. Але якщо одна річ призведе до іншої та…

Ендрю розтягується в усмішці:

— Мейлін Джонс, ти про контрацепцію?

Навряд чи я можу бути більш пригніченою, ніж тепер.

— Як я і сказала, — доповнюю миттю, — не думаю, що до цього дійде, адже ми щойно опинилися тут, тож я хочу бути…

— В безпеці, — закінчує він дражливим голосом і ніжно стискає долонею моє стегно. — Я про це подбав. Не переймайся.

Ендрю схиляється і стає таким милим і нестямним, ніби ми спустили атмосферний тиск, просто сказавши про вірогідність уголос.

Повітря в плавучому будинку здається холоднішим, ніж надворі, але в застебнутих разом спальних мішках тепло до рум’янцю. Ендрю хоробро вправляється з моїм ліфчиком, що для мене переконливо й привабливо водночас, а потім білизна зникає, відкинута кудись за ліжко. Його вуста прокладають теплу стежку по моїй шиї, груди вкривають ніжні покусування й цілунки.