Різдвяні кружляння

Подібно до бажання натиснути на гальма й на газ водночас, мені хочеться прискоритись, відчути, як він рухається в мені, але також я жадаю просмакувати кожну мить, бо так багато моїх фантазій, що накопичилися за все життя, справджуються, а він такий довершений, ніби прочитав «Інструкцію до тіла Мей» та має намір не проґавити кульмінаційний момент. Я навіть не здогадувалася, що Ендрю відчуває щось, крім великих братніх почуттів, стосовно мене до сьогодні, однак одне моє просте запрошення пізнати нас — і він на борту. Цілковито. Ніби Ендрю також цього чекав. Мав власні фантазії, які зрештою можна втілити в життя. Що досі було цілком нереально.

Він зникає за верхівкою спального мішка, і завдяки комбінації цілунків, спритності пальців і рішучості рук йому вдається розстебнути ґудзик моїх джинсів, стягнути з ніг і скинути на підлогу.

Я не бачу Ендрю, лише відчуваю його рот на моєму коліні, стегні, дрібні цілунки між ногами, і я ладна померти на місці, бо не думала, що колись у житті хотіла чогось більше. Я готова пожертвувати всім, просто щоб відчути безпосередній тиск його пекучих губ саме там…

Ендрю здирається моїм тілом, повзе в панічному пориві та глибоко ковтає повітря, щойно йому вдається вилізти з мішка.

— Святий Боже, — дихає важко, — ніколи ще я не був так близько до смерті.

З моїх грудей виривається суміш шокованого сміху та приборканого крику.

Невже там внизу усе так жахливо й лячно? Чому ніхто ніколи не розповідав мені правди?

Плескаю долонями перед обличчям:

— І… з тобою все гаразд?

— Я почуваюся просто фантастично. Я хотів, але не зміг втримати дихання, — хекає Ендрю. — У фланелевому спальному мішку так спекотно, практично немає повітря.

Вибухаю від реготу, скинувши руки:

— Я подумки намагалася домовитись із собою про те, щоб пожертвувати всіма нашими рідними, якщо це змусило б тебе продовжувати, але це не варте твоєї смерті від задухи.

Він згинається, притуливши лоб до мого голого плеча:

— Я висуваю обвинувачення Мей у спальному мішку та її піхві.

Я втрачаю голову, коли він говорить це, а його й самого трусить від сміху. Відверто кажучи, реготати з Ендрю голяка — найкраще відчуття, яке в мене колись виникало. Він ковзає вбік у гігантських здвоєних спальних мішках, спершись головою на долоню. Пальцями однієї руки малює маленькі кола на моєму животі, грудях, шиї.

Мені подобається бачити Ендрю в такому світлі; кут, під яким воно падає в цій кімнаті, робить його риси маскулінними та м’якими водночас. Гостра лінія щелепи й вилиць, ніжний бант губ, неймовірно довгі вії.

— Тобі хтось казав, що в тебе — найкрасивіші очі? — запитує він. — Такий невинний погляд, як у Ґіджет.

Я сміюся:

— Так говориш, як дід старий, Мендрю.

— Ні, послухай, — наполягає він, відштовхнувшись і схилившись наді мною. — Я дивився повтори «Ґіджет»[37], коли хворів удома, і я не жартую, бо Селлі Філд була моєю найпершою любов’ю.

— У цьому є щось дивне? — запитую. — Не розумію.

— Та ні, — цілує моє підборіддя. — Вона — та ще кралечка. Навіть у свої сімдесят.

— Ти знав, що Тому Крузу майже шістдесят? — замислююсь.

Ендрю дещо стривожено киває:

— У тебе щось на думці з Томом Крузом?

Чухаю носа:

— Точно ні. Просто це так цікаво, бо він має вигляд всього на сорок.

Ендрю вдумливо мугикає:

— Ти знала, що Крістоферу Вокену майже вісімдесят?

Дивуюсь:

— Звідки нам це все відомо?

— Ми в хорошому сенсі диваки? — губи Ендрю ковзають моєю шиєю.

— Але хіба не в поганому сенсі дивно, — запитую, — що я — гола, і ми говоримо про Крістофера Вокена?

— Це дуже добре, що ти гола. І відверто кажучи, — зазначає Ендрю, — я радий розділити цю мить з Крістофером Вокеном.

Мене так сильно пожирає захоплення, що я хапаю долонею обличчя Ендрю й притягую до себе. Річ не тільки в тому, які це гарні відчуття чи який він безперечно красень, а й у тому, як легко й природно бути з ним, говорити між поцілунками, лежати абсолютно голою й не соромитись, сміятися з того, що Ендрю ледь не помер між моїми ногами.

Поцілунок починається солодко та спокійно, проте коли він проводить зубами по моїй губі, я видаю звук, що відкорковує щось у ньому, і він знов опиняється зверху, затиснувши мою голову між ліктями, та цілує мене так смачно, що паморочиться в голові від того, як сильно я його хочу.

Мої пальці граються з поясом його штанів і плавно ковзають під ним, а потім — чом би й ні? — я спускаю їх на його стегна, торкаючись теплої шкіри Ендрю. На мить я думаю, що все відбувається надто швидко, і бачу те ж усвідомлення на його обличчі, бо він сунеться назад і підіймається.