Різдвяні кружляння

— Я такий радий, що з тобою все гаразд. Це був найдовший день за все моє життя.

Потягнувшись униз, Ендрю розстібає мішки, відкривши одну сторону, щоб ми могли відкинути її, мов ковдру. Я перехоплюю спалах у його очах, коли він мимоходом дивиться на мене, але в кімнаті темно, і мені потрібно кілька секунд, аби усвідомити, що відбувається.

Він цілує мою шию, груди, поволі опускається животом і стегнами, а потім його поцілунки опиняються там, вібрують від його стогону. Я змахую рукою перед очима, бажаючи прибрати все, крім відчуття того, як він обхопив мої стегна, а пальцями занурився в ніжну шкіру.

Мені завжди важко відключити мозок, і за останні кілька днів — а надто за сьогодні — я перетворилася на суміш нервів та спантеличення. Навіть цієї миті, коли майже неможливо думати ні про що інше, крім того, як добре я почуваюся, в мені досі присутній страх, що якимось чином це зникне, і я прокинусь у літаку з цими глибокими справжніми емоціями, яких ніхто більше не пам’ятатиме.

Скрикнувши, тягнусь до нього, благаючи знову встати наді мною. Він зубами розриває паковання презерватива, його нетерплячі руки тремтять, і вже за мить ми рухаємось разом, і він стогне мені в шию. Цікаво, оскільки мені вдалося перезапустити час, чи зможу я виявити, як його зупинити? Мені зовсім не хочеться, щоб ця ніч закінчувалася. Хай би вона продовжувалась далі й далі. Нехай йому буде важко насититися мною. Раптом Ендрю починає рухатися швидше, дихати уривчасто, і м’язи його плечей щосили напружуються під моїми долонями. Він шепоче моє ім’я та тремтить наді мною.

Завмерши, Ендрю важко дихає.

— Я любив тебе все своє життя, але це… — він глибоко втягує повітря. — Це неймовірно та лячно.

Його слова мають такий самий вплив, як і розпивання алкоголю на порожній шлунок: приплив тепла струменить прямо вниз крізь моє тіло, а за ним настає захмеління.

Потім у голові починають дзеленчати думки. Я не можу його правильно розчути.

Починається паніка.

Ендрю відхиляється перевести подих і дивиться на мене згори. Я не можу чітко бачити його обличчя; навколо темінь, а мій зір розмитий, але я відчуваю вагу його погляду.

— Усе гаразд?

Киваю.

Хихотнувши, він перекочується й лягає поряд.

— Чорт. Пробач. Це вже забагато. Я зруйнував мить.

— Ні, не зруйнував, — проблема не в його словах (звісно, я хотіла таке від нього почути), але я спіймала себе на думці, що не можу уявити ситуацію, де могла б утримати його, де це не зникне наступної миті або за дві секунди, чи сьогодні ввечері, чи зранку. Я більше нічого не контролюю, і відчуття подібні до стрибка з літака без парашута.

— Це недобре, — говорить Ендрю, відштовхнувшись на ліктях і нависнувши наді мною. — Я бачу, ти засмучена.

— Та ні. Я хотіла, щоб ти це сказав.

Він знову сміється — цього разу гучніше:

— Ясно. Ти раптом перетворилася на робо-Мей.

— Жартуєш? — запитую, намагаючись не зірвати голос. — Я хотіла тебе все своє життя. Не існує буквально нічого, що я б хотіла почути більше, ніж те, що ти відчуваєш. Чесне слово, — роблю глибокий тремтливий вдих. — Але мені справді треба розповісти тобі щось складне, і я не впевнена, з чого почати.

Ендрю завмирає. Його проймає розуміння.

— У тебе є хлопець у Каліфорнії?

— Що? Звісно, ні.

Він полегшено випускає повітря. Його вуста накривають мої у пітьмі, і я підіймаюсь та обвиваю його руками в раптовому бажанні змити свої муки відчуттям любові й цілковитого володіння Ендрю.

— Гей, гей, — його руки торкаються моїх плечей, і він улесливо вкладає мене. Янголи та тіні бавляться в пітьмі. — Ти про «День бабака», про який теревенив Бенні?

— Пам’ятаєш, як я приїхала сюди, — починаю я, — і побігла в будинок, мов навіжена? Сказала Кеннеді не перечіплятися через Місо, татові — не їсти печиво. Я вже прожила момент із гарною зачіскою Тео і твоїм татом та джином. Усе це.

Ендрю повільно киває.

— Ага. Пригадую, твоє прибуття було дещо… диким, — і швидко додає: — Але смішним. Мені сподобалось.

— А особливо, — продовжую, — пам’ятаєш, як я говорила ті речі? Дивні передчуття, про які ти мене питав?

Ендрю переносить вагу мого тіла на своє.

— Ага.

— У мене були «передчуття», бо на той момент я вже прожила той день тричі.

Він повільно видихає:

— Пробач, я не…

— Я знала, що твоя мама готуватиме ті жахливі батончики, — продовжую, — бо тато ламав зуб щоразу, як я була в тому дні.

Ендрю знову недовірливо хихотить:

— Не може бути.

— Я знала, що Кеннеді роздере коліно. Знала, що ти мерзнутимеш у плавучому будинку. Знала, де шукати спальні мішки.

— Що ж, гаразд, — каже він, намагаючись осягнути. — Тоді навіщо тебе повертає назад?

Полегшення від того, що Ендрю слухає, а не тікає тієї ж миті, викликає всередині приплив тепла.

— Я загадала бажання.

Ендрю сміється — яскравий щасливий сплеск звуків, що миттю вмирає, коли він усвідомлює, що я цілком серйозно.

— Бажання?

Шляху назад уже немає. Набравши якомога більше повітря в легені, говорю:

— Першого разу між мною та Тео все було дещо інакше.

— Тобто? — тихо запитує Ендрю.