Романи Куліша. Мовчуще божество

«Тітка наша, Катерина Петрівна, тримала в Орлі свій дім на одкриту й при тому широку ногу. Вона, як на той час, мала великі матеріяльні достатки. Перше, придане її було збережене; друге, її чоловік, Михайло Савич Мордовин, що вислужився з простих приказаних, служив секретарем Скарбової палати, був спритний ділець і все таке інше, й інше!»

«Поважний і недотрога!» характеризує свого дядька, Мордовина, Марко Вовчок.

Становище дівчини в домі Мордовиних було досить невиразне. Вона приходилася небогою господині, була сестрина донька, панночка! Але тітка відразу й рішуче поставила дівчину в положення не то ґувернантки, що повинна заробляти свій хліб, не то бідної родички, яку тримають з ласки.

В великому тітчиному домі окремої кімнати для неї не знайшлося. Її притулили, де трапиться.

В одній з чималих кімнат їй одвели куток, зробили перегородку, поставили ліжко й тут, за перегородкою, в кутку, вона й примістилась.

На неї покладений був обов’язок глядіти за двома малими дітьми Мордовиних, хлопчиком і дівчинкою, Колею й Катею, і навчати їх.

Розмова з тіткою було тривала. Тітка довго виказувала їй, що й як. Що вона сирота, що в матері немає з чого дати їй віна, що вона «безприданниця», що хто зна, як складеться її дальше життя. Щоб вона готувалася до суворого життя й не робила ніяких ілюзій.

Дівчина слухала тітку, не рухаючись, дивлячись на неї широко розкритими очима.

Тітка підвелась. Перехрестила дівчину, поцілувала її в чоло, поправила на шиї мереживний комірець і сказала: «Ти бачиш, Маню, я хочу для тебе лише добра!»

Дівчина мовчки поцілувала тітчину руку. І тоді після павзи додала:

— Так, я бачу! Дякую, тьотю!

Про цю перегородку, про закуток в залі з ліжком, шафкою, іконкою й люстеречком на стіні, зі слів Опанаса Марковича, згадує в своїх споминах Ганна Барвінок.

«Перед весіллям якось Олександер Маркович завітав до нас, до мами, у хутір Мотронівку і, пам’ятаю, мені трохи оповів про знайомство з Марією Василівною (Олександрівною), ще не бувши жонатим. Що якось чудно поводилася тітка її з нею, у котрої вона жила. Чимала хата, доволі й покоївок з розмаїтими жіночими працями (це ж ще за кріпацтва було), а в кутку стоять ширми, там заслонене її ліжко. Оце й була оселя будучого Вовчка!»

Дівчина не належала собі.

Перегородку зняли лише тоді, коли вона стала нареченою Марковича, можливо, не без його прямого втручання.

В жовтневому листі 1850 р. він писав до неї: «Катерина Петрівна бажає, щоб ти спала з нею. Перегородка історична знищена в великій кімнаті тій!»

«Вертоград запечатлінний»

Як на свій вік була вона на диво розвинена дівчина: високоросла, дужої будови, огрядна, повнотіла, повногруда. В 15 років вона мала вигляд цілком зформованої жінки. Дівчина, що несла в собі весь розквіт жіночого. Жінка, що не перестала ще бути дівчиною.

Вона подобається чоловікам. Вабить їх увагу з першого погляду. Її спокій хвилює. Її замкнена певність бентежить.

Вона здається холодною. В ній є щось, що дратує чоловіків. Щось її різко виділяє в товаристві інших панночок. Вона не така, як всі. І це не сама лише пишнота її молодого, дівочого квітнення. Хіба мало є гарненьких дівчаток, таких же огрядних, блакитнооких, золотокосих, як і вона?.. Ні, в ній є щось несказане, якась нерозгадана таємниця, щось, що робить її не подібною ні на кого. «Вертоград запечатлінний».

Вона вродлива, і навіть дуже вродлива. Вона красуня. Її врода гідна й сповнена спокою. Найбільш принадна в ній ясна прозорість шкіри, яка просвічує, немов світиться зсередини, — просяяна квітучість плоті.

Як промінь світла, вражає врода барв: рожевість щік, золото важкого волосся, блакить очей, білий емаль зубів.

«Сестра була замолоду гарна, — згадує молодший її брат, Дм. Вилинський, — ясна бльондинка, з блакитними очима, кругловида, з тяжкими золотими косами й правильними рисами!»

«Бльондинка, з сірими гарними очима, рівними й спокійними рухами. В момент різких поривів дядька Опанаса вона дивилася на нього широко розкритими очима, не посміхаючись. Я пам’ятаю її високою, з великою русою косою!» — пише Опанасів небіж, Дм. Маркович, підкреслюючи в Марку Вовчку її нерізкість, нервучкість, рівність: незворушний спокій, мовчазну тишу.

До цих двох описів приходить ще третій, що його робить Ганна Барвінок: «Очі в неї були гарні, голубі, великі; сама була рум’яна; середнього росту; постать так собі, бо була огрядненька не по літах. Носила накидку широку (мантилію), — це й ховало її бюст!» Вона ніби соромилася своєї пишної повногрудости, натягувала на себе, на груди хустинку.

В наведених свідченнях є деяка розбіжність, хоч і незначна. Справа йде про відтінки кольорів. Одні кажуть про сірі очі, інші про блакитні. Одні називають її бльондинкою, інші згадують про русяве її волосся. На фоті її волосся виглядає трохи темнявим. Певне, була вона ясна шатенка, можливо, з попелястим, русявим волоссям.

Сполучення сірих очей з русявим попелястим волоссям повинно було робити її вроду особливо вишуканою.