Читаем Ротонда душогубців полностью

І Парцюня, не переміняючи вистаті, а тільки піднісши вище піднесену руку, спитався, і в хрипких словах відчувалася тривога:

— Тільки через два тижні?..

— Тільки через два.

І гуркнули двері, і за дверима почулася, віддаляючись, швидка хода.

Під час розмови двох чекістів Олена Антонівна відчувала страшну незручність свого становища. Вона знала, що недарма її там посадили. Але все це вона забула, коли розмова обох чекістів зайшла про долю її чоловіка. І кожне слово кожного тюремщика било у її єство, мабуть, з такою силою, як колись удари катів ще за римської давнини, вганяючи цвяхи у ноги і в руки припинаним до хрестів. І вона сиділа і слухала свої муки. І тільки аж тоді несамовито схопилася, коли Сіамський пояснив Парцюні причину її приявності. Але, навіть і схопившись, вона себе стримала, важко дихаючи, на власних муках і на муках свого чоловіка… І нарешті Сіамський їй звелів:

— Візьміть свій стілець та йдіть сюди, та доведемо діло до кінця.

І почувши чи ні про стілець, вона швидко підійшла без його до стола і схвильовано попрохала чекіста:

— Дозвольте мені побачити чоловіка. Я знаю, що він відчуває потребу і в цьому брилі, і в цім пакуночку, де є трохи їсти… Я знаю, що він ні в чому не винен… Ні цятиночки!..

І в цьому проханні бриніла така жадоба забути чи обминути все, що Сіямський говорив з Парцюнею, що вона була похожа на забуття тієї звірини, що, опинившися в клітці і бачачи крізь ґрати вільний світ, починає вгонити крізь їх свою голову назустріч світові… І не чує, як зриває шкіру на голові, на чолі… і не чує, як уже печуть рани її мозок. Бо ж поведінка з нею Сіямського і його слова ображали її і лякали, накресливши таку перспективу діяльності, яку вона давно вважає засмердженою, гидкою і негідною найосоружнішої тварі… І Сіямський, змірюючи нахрапним і всерозуміючим поглядом стурбовану і беззахисну жінку з висоти своєї зневаги чужого йому племені, кинув назустріч єдиним сподіванням людини:

— Зараз ні в якім разі вам побачити свого чоловіка неможливо. Але я, ідучи вам назустріч, пропоную стати у наш відділ Чеки лікарем.

І жінка розпачливою луною на його голос відгукнулася:

— Я є лікар–акушер.

— Це не заважає.

Заспокоїв чекіст:

— Ви будете призначені у жіночий відділ. А відти ми вас братимемо і в чоловічі відділи на консиліуми. І вам платитимемо утричі більше, ніж ви одержуєте у Олександрівській лікарні. Між іншим, повідомляю вас, що і над вашим чоловіком ми призначимо консиліум. І ваша згода буде рішальною, чи і ви будете членом на раді, яка рішатиме нормальність або божевілля вашого чоловіка. І визнане божевілля його переведе на вже остаточні досліди у лікарню для душевнохворих людей… Рішайте зараз, бо закінчення вашої візити тут у мене означатиме, що все вже скінчено і що перегляду моєї пропозиції допускати неможливо.

І що могла казати ця молода і недосвідчена жінка на таку пропозицію, коли вона ввесь час, живучи в Києві, чула розмови, що лікарі ті, що служать в Чеці, всі виконують обов'язки катів різних спрямувань і форм? І вона знов благально звернулася до чекіста:

— Прохаю вас дуже, дуже… Дозвольте передати йому ось цей бриль… І ось тут трошки їжі…

І Сіамський устав і сказав жорстоко і ніби погрозливо:

— Через два дні принесіть ці речі, а сьогодні неможливо нічого йому передавати. Ці ж два дні ви мусите пробути в себе дома і не виходити нікуди з хати… І в свою лікарню не йдіть. А порушите мій наказ, ви будете арештовані… Не схотіли сьогодні говорити про своє співробітництво з нами, то взавтра говоритимуть інші. До побачення…

І Олена Антонівна з чоловіковим брилем і з течкою під пахвою почала виходити без прощання і без допобачення з чекістом і чула, як він гукав у телефон:

— Пропустіть товаришку Щоголову. Вона з течкою і з чоловічим брилем…

Розділ сімнадцятий

Хоч у Москві служи, а хоч в землі лежи

Перейти на страницу:

Похожие книги

Виктор  Вавич
Виктор Вавич

Роман "Виктор Вавич" Борис Степанович Житков (1882-1938) считал книгой своей жизни. Работа над ней продолжалась больше пяти лет. При жизни писателя публиковались лишь отдельные части его "энциклопедии русской жизни" времен первой русской революции. В этом сочинении легко узнаваем любимый нами с детства Житков - остроумный, точный и цепкий в деталях, свободный и лаконичный в языке; вместе с тем перед нами книга неизвестного мастера, следующего традициям европейского авантюрного и русского психологического романа. Тираж полного издания "Виктора Вавича" был пущен под нож осенью 1941 года, после разгромной внутренней рецензии А. Фадеева. Экземпляр, по которому - спустя 60 лет после смерти автора - наконец издается одна из лучших русских книг XX века, был сохранен другом Житкова, исследователем его творчества Лидией Корнеевной Чуковской.Ее памяти посвящается это издание.

Борис Степанович Житков

Историческая проза
Живая вещь
Живая вещь

«Живая вещь» — это второй роман «Квартета Фредерики», считающегося, пожалуй, главным произведением кавалерственной дамы ордена Британской империи Антонии Сьюзен Байетт. Тетралогия писалась в течение четверти века, и сюжет ее также имеет четвертьвековой охват, причем первые два романа вышли еще до удостоенного Букеровской премии международного бестселлера «Обладать», а третий и четвертый — после. Итак, Фредерика Поттер начинает учиться в Кембридже, неистово жадная до знаний, до самостоятельной, взрослой жизни, до любви, — ровно в тот момент истории, когда традиционно изолированная Британия получает массированную прививку европейской культуры и начинает необратимо меняться. Пока ее старшая сестра Стефани жертвует учебой и научной карьерой ради семьи, а младший брат Маркус оправляется от нервного срыва, Фредерика, в противовес Моне и Малларме, настаивавшим на «счастье постепенного угадывания предмета», предпочитает называть вещи своими именами. И ни Фредерика, ни Стефани, ни Маркус не догадываются, какая в будущем их всех ждет трагедия…Впервые на русском!

Антония Сьюзен Байетт

Историческая проза / Историческая литература / Документальное