Рубінова книга

— Ні, дурненька. З нею взагалі нічого б не сталося, бо вона легко перебралася б деінде за допомогою цієї хроно-штуки. У будь-який час, де мирно й тихо. Де з нею нічого не станеться! Але ти радше ризикуватимеш життям, аніж розкажеш родині, що вони підготували не ту людину!

Може, Шарлотта за цей час уже теж встигла кудись гайнути. Тоді вони отримали те, чого хотіли.

Леслі зітхнула і взялася перебирати стос паперів, який лежав на її колінах. Вона завела для мене папку з купою корисної інформації. Ну, або відносно корисної. Наприклад, вона роздрукувала світлини старовинних автомобілів і позначила роки їхнього випуску. Автомобіль, який я побачила під час першої мандрівки, належав до 1906 року.

— Джек Різник орудував в Іст-Енді 1888 року. Як це не безглуздо, але його так і не знайшли. Підозрювали кого завгодно, проте доказів не було. Тож, якщо ти часом заблукаєш в Іст-Енді, то май на увазі, що 1888 року будь-який чоловік приховує потенційну небезпеку. Велика лондонська пожежа трапилася 1666 року. Чума лютувала майже весь час, але найлютішою була в 1348, 1528 і 1664 роках. Далі: бомбардування під час Другої світової війни. Почалися 1940 року, весь Лондон лежав у руїнах. Ти маєш з'ясувати, чи вцілів тоді ваш будинок, і якщо так, то тобі там нічого не загрожує. Ще одне надійне місце — собор Святого Павла, у нього, щоправда, одного разу влучили, але він якимось дивом устояв. Можливо, там можна буде сховатися.

— Усе це звучить якось моторошно, — сказала я.

— Так, я теж усе це собі уявляла якось романтичніше. Ти знаєш, я думала, що Шарлотта переживає, так би мовити, власні історичні фільми. Танцює на балу з містером Дарсі[13]. Закохується в якогось сексапільного вершника. Каже Анні Болейн, щоб та ні в якому разі не виходила заміж за Генріха VIII. Щось таке.

— Анна Болейн — це та, якій відрубали голову?

Леслі кивнула.

— Є класна кіношка з Наталі Портман. Я знайду для нас DVD… Ґвен, будь ласка, пообіцяй мені, що ти сьогодні ж поговориш із мамою.

— Обіцяю. Сьогодні ж увечері.

— А де Шарлотта? — Синтія Дейл висунула голову з-за дерева. — Я хотіла списати в неї твір по Шекспіру. Тобто, я маю на увазі, що хотіла б запозичити кілька ідей.

— Шарлотта захворіла, — відповіла я.

— А що в неї?

— Ну… м-м-м…

— Бігунка, — сказала Леслі. — Жахлива бігунка. Не злазить з унітаза.

— Казна-що, без подробиць, будь ласка, — відреагувала Синтія. — Ну, тоді можна поглянути на ваші твори?

— Ми їх теж ще не дописали, — пояснила Леслі. — Ми хочемо ще переглянути «Закоханого Шекспіра» на DVD.

— Ти можеш узяти мій твір, — глибоким басом втрутився у розмову Ґордон Ґельдерман. Його голова вистромилася з іншого боку дерева. — Все дослівно здер з «Вікіпедії».

— У «Вікіпедію» я можу й сама залізти, — відповіла Синтія.

Продзвенів дзвоник.

— Півтори години англійської, — простогнав Ґордон. — Просто кара Божа! А Синтія вже зараз мріє про свого принца на ім'я Чарівність!

— Стули пельку, Ґордоне!

Але Ґордон, як відомо, ніколи не вгавав.

— Я взагалі не розумію, чому ви всі шаленієте від містера Вітмена. Він же гей!

— Дурниця! — обурилася Синтія.

— Ще й який гей! — Ґордон поплентався за нею до входу в школу. Він до другого поверху так їй голову затуркає, і то не переводячи дух.

Леслі пустила очі під лоба.

— Ходімо! — сказала вона, простягаючи руку, щоб підняти мене з лави. — Вперед, до принца-білченяти на ім'я Чарівність!

На сходах другого поверху ми наздогнали Синтію і Ґордона. Вони все ще сперечалися про містера Вітмена.

— Та це видно з його дурнуватого персня з печаткою, — гарячкував Ґордон. — Такий носять тільки геї!

— Мій дідусь теж увесь час носив перстень із печаткою, — кинула я, хоча зовсім не збиралася втручатися.

— Значить, твій дідусь теж гей, — відказав Ґордон.

— Та ти просто заздриш, — кинула йому Синтія.

— Заздрю? Кому? Цьому лохану?

— Атож. Заздриш. Бо містер Вітмен — найкрасивіший, наймужніший і найрозумніший гетеросексуальний чоловік, який тільки є на світі. І тому що поруч із ним ти просто дурний, жалюгідний шпінгалет!

— Щиро дякую за комплімент, — сказав містер Вітмен. Він нечутно підійшов до нас ззаду — в руках пачка зошитів, сам, як завжди, гарний хоч у рамку вправляй (хай трішки і схожий на білченя).

Синтія почервоніла як рак. Мені стало щиро її шкода.

Ґордон зловтішно посміхнувся.

— А тобі, дорогенький мій Ґордоне, певно, доведеться трішки простудіювати питання про персні з печатками і тих, хто їх носить, — правив далі містер Вітмен. — До наступного тижня я чекаю від тебе невеликий твір на цю тему.

Тепер зайшовся рум'янцем і Ґордон. Але, на відміну від Синтії, він не втратив дар мови.

— З англійської чи з історії? — пропищав хлопець.

— Мені було б приємніше, якби ти висунув на перший план історичний аспект, але, зрозуміло, даю тобі повну свободу, роби що завгодно. Скажімо, п'ять сторінок до наступного понеділка. — Містер Вітмен відчинив двері в клас і сліпуче посміхнувся: — Прошу!

— Ненавиджу його, — пробурмотів Ґордон, умощуючись на своє місце.

Леслі підбадьорливо поплескала його по плечу.

— Гадаю, тут винна взаємна неприязнь.