Рубінова книга

Було так тихо, хоч мак сій.

Я розраховувала, що, тільки-но з'явлюся, як цілий клас заверещить як недорізаний, а хтось — скажімо, місіс Каунтер, — зомліє.

Але кабінет був порожній. Я буквально застогнала від полегшення. Принаймні цього разу мені пощастило. Я опустилася на стілець і поклала голову на парту. Те, що сталося, наразі я не могла зрозуміти. Дівчина, гарний юнак, поцілунок…

Дівчина не тільки була схожа на мене.

Це була я.

Помилки не могло бути. Я впізнала себе — без жодного сумніву — по родимці на скроні у формі півмісяця. Цю родимку тітка Ґленда весь час називала моїм «смішним бананом».

Такої великої подібності не буває.

Розділ шостий

Пара перша — бурштин і опал.

В сі-бемолі — агат, інкарнація вовка, запал

Свій вкладає у спів з аквамарином,

Долучаються теж і смарагд із цитрином.

У Скорпіоні — близнюки-сердолік,

Номер восьмий, нефрит, розчинятися звик.

У мі-мажорі — турмалін, мов чорний циган,

Сапфір — у фа-мажорі: чистий, наче крига.

Ступає діамант їм всім услід;

Це сім і одинадцять, Лев і квит.

Хай час спливає тихо і невпинно:

Дано лежати біля витоків його рубіну!..

_{Із таємних записів графа Сен-Жермена}

Ні. Це не могла бути я.

Я ще жодного разу не цілувалася.

Ну гаразд, практично жодного разу. Принаймні не цілувалася так. Був, щоправда, Мортімер зі старшого класу, з яким я зустрічалася минулого літа цілих — абсолютно точно — два тижні та ще півдня. Не те щоб я була в нього закохана, а просто він був кращим другом Макса, тодішнього приятеля Леслі, і ми пасували одне до одного. А от щодо поцілунків Мортімер був не дуже, йому більше подобалося залишати засоси в мене на шиї, а щоб відвернути мою увагу, встромляв мені руки під майку. Тому в тридцять градусів у тіні мені доводилося носити шарфик і знай відпихати від себе Мортімерові руки (надто в темних кінозалах, де в нього виростало щонайменше ще три руки). За два тижні ми розірвали «стосунки» за взаємною згодою. Я була для Мортімера «занадто незрілою», а він для мене… гм… дуже причіпливим.

Крім нього, я цілувалася ще з Ґордоном, коли ми класом їздили на острів Байт. Але це не враховується, бо: а) це було під час гри «Правда чи поцілунок» (я сказала правду, але Ґордон наполіг, що це була брехня) і б) це був не справжній поцілунок, Ґордон навіть не дістав з рота жуйку.

Тобто, не рахуючи «афери з засосом» (як називала це Леслі) та Ґордонового м'ятного поцілунку, я була геть нецілована.

Можливо, що й «незріла», як стверджував Мортімер. У мої шістнадцять з половиною я, так би мовити, затримувалася в розвитку, проте Леслі, яка, врешті-решт, зустрічалася з Максом аж рік, вважала, що поцілунки загалом переоцінюють. Вона сказала, що їй, можливо, весь час не щастило, але хлопчаки, які її цілували, безумовно, не надто в цьому тямили. Необхідно, сказала Леслі, ввести шкільний предмет «Поцілунки», найкраще замість релігієзнавства, бо те потрібне, як собаці другий хвіст.

Ми досить часто обговорювали, яким має бути ідеальний поцілунок, у нас було кілька фільмів, які ми знову і знову переглядали, бо там були прекрасні сцени з поцілунками.

— Ах, міс Ґвендолін. Ви зволите сьогодні поговорити зі мною чи знову збираєтеся проігнорувати мене? — Джеймс побачив, як я виходжу з кабінету шостого класу, і підійшов до мене.

— Котра година? — озиралась я у пошуках Леслі.

— Хіба я годинникова шафа? — Джеймс обурено подивився на мене. — Ви ж, по-моєму, добре знаєте, що час для мене нічого не важить.

— Це точно.

Я повернула за ріг, щоб поглянути на великий годинник у кінці коридору. Джеймс пішов слідом за мною.

— Я була там тільки двадцять хвилин.

— Де це?

— Ох, Джиммі! Я думаю, що я була у тебе вдома! Справді, там все дуже красиво! Повно золота. Ще й свічки палахкотять — так затишно!

— Так. Не така сірість і несмак, як тут, — Джеймс обвів рукою коридор, витриманий переважно в сірих тонах.

Мені раптом стало страшенно його шкода. Він був не набагато старший за мене — і вже мертвий.

— Джеймсе, а ти коли-небудь цілувався з дівчиною?

— Перепрошую?

— Ти коли-небудь цілувався?

— Про це непристойно говорити, міс Ґвендолін.

— То що, ти жодного разу не цілувався?

— Я чоловік, — зауважив Джеймс.

— Хіба це відповідь? — Я мимоволі розсміялася: так обурення спотворило Джеймсові риси. — Ти знаєш, коли ти народився?

— Ти хочеш образити мене? Звісно, я пам'ятаю дату свого народження! Це 31 березня.

— Якого року?