Рубінова книга

Проміжки між окремими переміщеннями, якщо вони не контролюються хронографом, відрізняються від одного носія гена до іншого. Граф Сен-Жермен у своїх спостереженнях дійшов висновку, що носії гена жіночої статі перестрибують у часі набагато рідше і на значно коротші проміжки, ніж чоловіки-носії гена, проте в наші дні ми вже не можемо на це пристати. Тривалість неконтрольованого стрибка варіюється від початку спостережень від 8 хвилин 12 секунд (перший стрибок Тімоті де Віллерза 5 травня 1892 року) до 2 годин 4 хвилин (Марґрет Тілні, другий стрибок, 22 березня 1894 року). Часові рамки, які можна задати на хронографі, становлять щонайменше 30 хвилин, щонайбільше 4 години.

Не встановлено, чи відбувалися коли-небудь неконтрольовані стрибки в часі у той часовий період, коли, власне, жив мандрівник. Граф Сен-Жермен у своїх записах виходить із того, що через континуум (див. Том 3, Закони континууму) це неможливо. Налаштування хронографа унеможливлюють переміщення у свій час.

_{З «Анналів Вартових», Том 2, Загальні закономірності}

Мама обняла мене так міцно, наче мене три роки носило хтозна-де. Мені довелося кільканадцять разів заприсягтись їй, що в мене все гаразд, лише тоді вона облишила мене розпитувати.

— У тебе теж все окей, мамо?

— Так, усе гаразд, серденько.

— Отже, у всіх усе гаразд, — глузливо сказав містер де Віллерз. — Добре, що ми це з'ясували. — Він підійшов до нас з мамою так близько, що я могла вловити запах його парфумів (щось пряно-фруктове з легкою домішкою кориці. Мені ще більше закортіло їсти).

— І що нам тепер з тобою робити, Ґрейс? — вовчі очі пильно дивилися на маму.

— Я сказала правду.

— Авжеж, принаймні щодо призначення Ґвендолін, — відказав містер де Віллерз. — Однак хотілося б з'ясувати, чому акушерці, яка тоді так запопадливо підробила довідку про народження, знадобилося ні з того ні з сього саме сьогодні виїхати?

Мама знизала плечима.

— Я б не надавала такої ваги кожному випадку, Фальку.

— Точно так само мені дивно, що хтось наважується на домашні пологи, хоча чекає передчасну дитину. Будь-яка жінка, в якої є бодай крапля розуму, з першими ж переймами помчала б у пологовий будинок.

Звісно, тут він мав рацію.

— Події розвивалися дуже швидко, — відповіла мама, не кліпнувши оком. — Я була страшенно рада, що маю акушерку напохваті.

— Ну, припустімо. Але ж, якби з'явилося передчасне немовля, то будь-яка жінка вирушила б після пологів до шпиталю, щоб обстежити дитинку.

— Ми так і зробили.

— Так, але тільки наступного дня, — заперечив містер де Віллерз. — У звіті з лікарні сказано, що дитину обстежили дуже ретельно, а от мати від повторного обстеження відмовилася. Чому, Ґрейс?

Мама розсміялася.

— Гадаю, ти б краще зрозумів мене, якби сам народив дитину і пройшов через кілька десятків гінекологічних оглядів. Почувалась я нівроку, тож мені тільки хотілося знати, чи все гаразд із дитиною. Що мене дивує — як це ви так швидко отримали відповідь із лікарні? Я вважала, що це конфіденційна інформація.

— Будь ласка, можеш подати позов на лікарню з приводу порушення конфіденційності, — відповів містер де Віллерз. — А ми тим часом далі шукатимемо акушерку. Мені дуже цікаво, що нам може розповісти ця жінка.

Двері відчинились, і зайшли містер Джордж із доктором Вайтом, а слідом за ними місіс Дженкінс із цілою купою папок у руках.

Потім припхався Ґідеон. Цього разу я уважно розгледіла всю його фігуру, а не тільки гарне обличчя. Я шукала бодай щось неоковирне, щоб поруч з ним не почуватися такою незграбою. Але, на жаль, нічого не знайшла. У нього не було ні кривих ніг (як-не-як він грає в поло!), ні занадто довгих рук, ані великих пипок вух (а це, як казала Леслі, було ознакою жадібної натури). Він був хороший — кров з молоком, особливоось так, як він зараз стояв — спершись на письмовий стіл і схрестивши руки на грудях.

Залишалося тільки довге, майже до плечей, волосся, яке можна було вважати дурнуватим, але мені не вдалося навіть це. Волосся було таке здорове й блискуче, що я мимоволі загадалась, яке воно на дотик.