Рубінова книга

Я прожогом майнула назад і притулилася спиною до стіни. Шарлотта якраз вийшла з Драконячої зали, а за нею, схопивши її за руку, вибіг Ґідеон. Сподіваюся, вони мене не помітили.

— Як це все страшенно неприємно і принизливо, — сказала Шарлотта.

— Ні в якому разі. Це ж не твоя вина. — Як м'яко і приязно міг звучати його голос!

«Він в неї втріскався», — подумала я, і з якоїсь дурної причини мене ця думка вколола. Я ще сильніше втиснулася в стіну, хоча залюбки поглянула б, що вони зараз там роблять. Може, тримаються за ручки?

Шарлотта була невтішна.

— Фантомні симптоми! Я готова була провалитися крізь землю. Я справді вірила, що до цього дійде будь-якої миті…

— Але я на твоєму місці думав би точно так же, — мовив Ґідеон. — Твоя тітка, мабуть, не при своєму розумі — стільки років мовчати! А твою кузину можна тільки пожаліти.

— Ти так гадаєш?

— Подумай сама! Як вона впорається? Вона поняття зеленого не має… Як вона зможе надолужити все те, що ми вивчили за десять років?

— Так, бідолашна Ґвендолін, — сказала Шарлотта, але це аж ніяк не прозвучало співчутливо. — Але в неї є і свої переваги.

Ах, це дуже мило!

— Гигикати з подружкою, писати есемески, тарабанити напам'ять списки акторів із фільмів — усе це вона справді вміє дійсно добре.

Ні, зовсім не мило.

Я обережно визирнула з-за рогу.

— Так, — відповів Гідеон, — побачивши її, я так і подумав. Проте мені таки тебе бракуватиме — наприклад, на уроках фехтування.

Шарлотта зітхнула.

— Нам було весело, правда?

— Авжеж. Але ти подумай, які тепер перед тобою відкриваються перспективи, Шарлотто! Я тобі заздрю! Ти тепер вільна і можеш робити що заманеться!

— Я ніколи не хотіла нічого іншого!

— Так, бо в тебе не було вибору! — мовив Ґідеон. — Але тепер перед тобою відкритий увесь світ: ти можеш вчитися за кордоном, мандрувати світами, тоді як я не можу поїхати від цього клятого… хронографа більше ніж на один день і приречений проводити ночі в 1953 році… Повір, я б, ні секунди не вагаючись, помінявся місцями з тобою!

Двері в Драконячу залу знову відчинилися, і звідти вийшли леді Аріста з тіткою Ґлендою. Я швидко сховалася назад за ріг.

— Ну нічого, прийде і на пса колись зима, — процідила тітка Ґленда.

— Ґлендо, будь ласка! Ми ж одна сім'я! — відповіла леді Аріста. — Нам треба триматися разом.

— Скажи це краще Ґрейс, — відреагувала тітка Ґленда. — Це вона загнала нас усіх на слизьке. Захистити! Ха! Ніхто, маючи бодай краплю розуму, не повірить їй! Особливо після всього, що сталося! Але це більше не наша проблема. Ходімо, Шарлотто.

— Я проведу вас до автомобіля, — мовив Ґідеон.

От підлабузник!

Я дочекалася, поки їхні кроки не стихли ген-ген, а потім наважилася вийти зі своєї схованки. Леді Аріста була все ще тут, вона втомлено терла пальцем лоба. Вона раптом різко постаріла і прибрала інакшого вигляду, ніж зазвичай. Здавалося, що їй відмовила вся її балетна дисципліна і що навіть риси її обличчя попереплутувалися. Мені аж стало її шкода.

— Привіт, — тихо сказала я. — Все гаразд?

Вона негайно випросталася. Здавалося, що всі проковтнуті аршини знову стали на свої місця й увійшли у свої зачепи.

— Це ти? — перепитала вона. Її гострий погляд завмер на моїй блузці. — Це що, пляма? Дитя, тобі треба-таки навчитися приділяти більше уваги своєму зовнішньому вигляду!

Розділ дев'ятий