Руйнівниця фортець

– Йому ближче.

– У нього теж є більше причин зраджувати тебе, – обурилась блондинка. – Ти повинен припинити все це нахабство і приєднатися до однієї з серйозних армій зі своїми шотландцями.

– Про це, як я вже говорив, не може бути й мови.

– Що ж тоді ви плануєте? – запитав Еркісія.

– Нам доведеться імпровізувати.

– Звучить не так вже й погано.

– Звучить хуйово, але що ми маємо робити? Ми влізли в оце все по вуха. І, до речі, пані фон Найбор не єдина людина, яка приїхала з нами з Гааги.

– Хмм?

– У таборі знаходиться такий собі Бонавентура Ельзевір, який обов'язково, дуже обов'язково хоче з тобою поговорити.

– Він справді приїхав з вами сюди?– закотила очі Катаріна.

– Ми взяли його з собою. – Герцог трохи збентежився. – Він знаходився в такій розпачі, що навіть намагався підкупити нас.

– Добре, – махнула вона рукою. – Поклич його в замок, я поговорю з ним. У вас є ще погані новини?

– Ні. Але мило знову тебе бачити, розумієш?

Компанія розійшлася. Інші приготування були справою військових, які були зайняті, як завжди. Катаріна, Бланшфлер і Еркісія не мали чим зайнятися, тож, як сказала дівчина, чисто з цікавості, вони послали по Ельзевіра, щоб побачити, що так схвилювало книжкового хробака, що він прагнув зустрітися з нею, ніби від цього залежала доля Європи. Катаріна вважала його настирливим прилипалою, і хотіла б взагалі викинути його зі свого життя, але той, очевидно, був одним із тих людей, від яких нелегко позбутися. Вона вирішила, що краще покінчити з цим і нарешті перестати перейматися ним, тому що чомусь не могла повірити, що він поїде за ними аж до Рейнської області.

Їм не довелося довго чекати – він з’явився лише через годину після відправки гінця. Очевидно, чекав на запрошення.

– Я прийшов сюди до jonge vrouw, щоб переконатися, що справа, яку ми добре знаємо, – він скоса й вороже глянув на Еркісію й Бланшфлер, – у надійних руках, і що ви про це пам’ятаєте.

– Вона у надійних руках, і про неї пам’ятають, – обурилась Катаріна, – але я все одно не розумію, чого пан від мене чекає і яке має право робити це? Я повинна в'їхати до Ковпака на білому коні й забрати книгу у цього... Андреаса чи як там його звуть?– Вона все сильніше злилася.

– Якщо буде потрібно, то саме так, – грубо відповів Ельзевір, мабуть, не збентежений роздратованим тоном дівчини. – Я приїхав сюди, тому що бачу, бо відбувається саме те, чого я боявся: ви не сприймаєте справу серйозно…

– Але що сприймати тут серйозно, meneer Ельзевір? Давайте будемо розумними. Чому мене повинна цікавити якась книга на іншому кінці Німеччини? Як бачите, ми готуємося до війни, у нас немає часу на антикварні пошуки.

– Якщо Андреае зміг встановити Ковпак за допомогою артефакту, це означає, що він має великий потенціал. Невже йонге фрау вони не цікавлять? Якби у вас була можливість накрити свою армію непроникним бар'єром, хіба це не було б вартим уваги? І це лише одне із застосувань цієї книги!

– "Якщо" і "якби", а якщо і якби це звичайна книга, якої не можна прочитати?

Деякий час вони обмінювалися одними й тими самими аргументами — Ельзевір, бо він був мономаном, упертим, як осел, Катаріна — бо у своєму юнацькому запалі вважала, що мусить переконати всіх, хто з нею не погоджується. Однак згодом вона помітила, що старий книготорговець почав втомлюватися від цієї суперечки, і її гарні манери взяли верх. Вона намагалася трохи заспокоїти розмову, змінюючи тему, поки їй це не вдавалося, і нарешті запропонувала поселити гостя у замку. Ельзевір із вдячністю погодився.

– Зачекайте, будь ласка… – в самому кінці втрутився в розмову Еркісія, керований підозрами, що були породжені досвідом. – Скажіть, а звідки виникла досить екстравагантна ідея звернутися до панни Катаріни з цією темою?

– Мене направили до йонге фрау.

– Хто направив?

– А ось це вже не ваша справа. – Він видув губи. – Судячи з армії, що збирається, – сказав він, виходячи, – я вас не знайду вранці, тому попрощаюся. І я бажаю удачі. З Богом!

Не дивлячись на його впертість і надокучливу манію, Ельзевіру нарешті вдалося посіяти зерно інтересу в Катаріні. Коли вони залишилися одні, дівчина запитала у Еркісії його думку.

– Ну, – обережно підхопив тему той. – Мені здається цікавим те, що я ніколи не чув про цю таємничу книгу, а одним із моїх головних завдань в ордені було придбання стародавніх рукописів. Однак, можливо, цим просто займався хтось інший, і справа була конфіденційною. З іншого боку, такі секрети в ордені є рідкими, зазвичай всі пріори знають про важливі речі. Це могло означати, що Ельзевір просто брехав, або що Серафін Секкі надавав книзі настільки великого значення, що тримав це в таємниці.

– Навіщо Ельзевірові брехати?

– Ото ж то. Я теж не бачу жодної причини. Зауваж, що він не просить грошей за свою інформацію. Якби він це зробив, я б вигнав його зі свого будинку в Амстердамі як звичайного шахрая.

– Звичайний шахрай не потрудився б розповісти мені про це, чи не так?