Руйнівниця фортець

І справді, коли наступного дня вони стояли в Гейдельберзі, всупереч військовому мистецтву, залишивши позаду неприступний Ладенбург, Карл Людвіг зміг лише красномовно, уперто мовчати, ерл Крейвен нахмурився від занепокоєння, а Руперт почав лаятися, мов швець. Столиця Пфальцу, ще восени захищена невеликим гарнізоном і подірявленими, знищеними міськими мурами, була готова до багатомісячної облоги. Місто, розташоване на річці Неккар, було оточене потрійним кільцем укріплень і окопів, на стіни були витягнуті важкі гармати, міські вежі були укріплені та відремонтовані, а по всій місцевості бігали солдати в баварських кольорах, що свідчило що гарнізон замінили людьми з католицької лінії Віттельсбахів, звільнивши протестантських найманців і кнехтів для менш важливих завдань. Крім того, шотландський корпус підходив до міста з півночі, тому його відокремлювали від нього пагорби, річка та сильно укріплений міст із великою, щойно відремонтованою вежею на дві третини її довжини. Кілька будівель на їхньому боці потоку, утворюючи село Нойенхайм, стояли покинуті та частково спалені.

Треба було визнати: укріплений і сяючий на сонці Гейдельберг з його вежами церков і замком, що височів на пагорбах, виглядав надзвичайно вражаюче. Однак, зі зрозумілих причин Катаріна утрималася від вітань братів такої пишної столиці, розуміючи, що в нинішніх умовах це виглядало б як поганий жарт.

Стоячи на пагорбі неподалік міста, чекаючи, поки знову повернуться екіпажі, розмовляли небагато.

– Чи зможемо ми взагалі замкнути облогу цього міста?– нарешті запитав Еркісія, незрозуміло, чи йому набридло незручне мовчання, чи він дійсно хотів отримати інформацію. Але, незважаючи на його наміри, нічого він не добився, бо у відповідь герцоги тільки сильніше стиснули зуби.

– Де тут найближчий міст чи брід?– не злякавшись, продовжив іспанець.

– У Ладенбурзі, – коротко відповів Карл Людвіг.

– А на схід?

– Ебербахські ліси.

– А міст у Мангеймі?

– Знесений графом фон Тіллі десять років тому.

– Отже… – Еркісія замовк.

Ніхто не відповів. Колишній домініканець стиснув губи і стриманим жестом дав Катаріні зрозуміти, що хотів би поговорити з нею наодинці. Дівчина вловила сигнал і трохи заголосно сказала:

– Я проїдуся вздовж ріки. Домінік, хочеш мені товаришувати?

Компанія, зайнята огляданням краєвидів міста через підзорні труби та скреготінням зубів, не звернула на це уваги. Коли вони від’їхали на кілька десятків кроків, Еркісія сказав прямо:

– Твої герцоги, Катаріна, обісрали всю справу. Нам тут нічого робити.

– Думаєш, у них немає шансів взяти місто?

– Ніяких. Ти ж бачила, як це виглядає, і я впевнений, що розвідувальні загони та шпигуни принесуть ще більше поганих новин. Хлопці припустили, що Фердинанд і Максиміліан не сприймуть їх поважно, і поставили все на цю карту. Вони не тільки не прислухалися до слушних порад, але й недооцінили суперника. Не вийшло, їхній родич і його імператор виявилися хитрішими лисами, що й не дивно. Крім того, французи зробили їх як дітей.

– Але чому?

– Б’юся об заклад на будь-які гроші, що найближчими днями ми дізнаємося, що вони увійшли до Німеччини. Цю облогу вони сприймуть як casus belli: їх сприймуть не як агресорів, а як визволителів, які прийдуть на допомогу герцогам, у яких поганий імператор пограбував їхні землі. Чесно кажучи, це досить дитячий сюжет, і я дуже здивований, що Карл Людвіг на нього купився. А може, не купився, а вирішив ризикнути? Це не дуже важливо. У будь-якому випадку нам потрібно переглянути власні цілі.

– Що ти пропонуєш?– занепокоїлася Катаріна. – Я їх не покину, бо обіцяла їм допомогу. Може якось і вийде?

– Ти обіцяла їм етеромантів, у них є власні етероманти. Якщо вони зараз розгорнуть, не дай Боже, облогу, то ледь прикриють правий берег Неккара, тому сенсу не буде. Штурм — це дурна мрія. Річку ніде переходити. Через три місяці від їхньої армії залишиться третина, бо решта повернеться додому або помре від дизентерії та тифу, але це не твоя турбота. Тут не місце для сентиментів, дівчино, це політика, змішана з війною. Візьмемо найманців і підемо на Тальфінген. Принаймні у нього є шанс бути фактично неозброєним.

– Ні,– похитала головою Катаріна. Вона не дивилася на іспанця, її очі, нічого не бачачи, переміщалися до обрію.

– Розумію, що ти їм багато чого завдячуєш, – терпляче пояснював колишній домініканець, досвідчений у тирадах і суперечках, – але ти їм нічого не винна. Свою частину угоди ти виконала, і вони також. Ви можете розлучитися без будь-якого жалю і зайнятися своїми справами, з тією різницею, що ти їх не зрадиш, а вони не зрадять тебе. Повір, те, що станеться в Рейнській області протягом наступних шести місяців, не буде приємним видовищем.

– Повинен бути якийсь спосіб. – Катаріна закусила губу, не дивлячись на супутника. – Просто мені треба вимислити, як.