Читаем Руйнівниця фортець полностью

Ще до того, як він закінчив говорити, Катаріна вже пошкодувала, що задала це запитання. Вона сама не була в настрої. Поруч з нею не було Еркісії, який залишився в столиці, щоб залікувати рану на руці - і ця відсутність її непокоїла, оскільки дівчина звикла до його експертних думок. Герцоги були такі піднесені, ніби збиралися полювати на куріпок, і весь час хотіли з нею поговорити, згадуючи її виступ під брамою Гейдельберга. Все це нервувало дівчину і втомлювало. Тим більше, що вона, очевидно, не була байдужою до використання магії в таких масштабах. Напередодні адреналін і спішка тримали її у вертикальному положенні, але тепер вона погойдувалася в сідлі й час від часу дрімала, хоча майже всю ніч проспала в теплому ліжку. Її думки продовжували блукати в місцях, про існування яких вона раніше навіть не підозрювала, дивлячись навколо очима, які нічого не бачили, та впадаючи у дедалі гірше заціпеніння. Вона відразу ж дратувалася, коли хтось витягував її з цього стану, починаючи розмову. Брати, побачивши це, нарешті залишили її в спокої.

Слово "магія" продовжувало калататися десь в просторах невизначеності в її власних думках. Тепер, коли вона насправді зрозуміла явище, у яке мимоволі занурилася, їй довелося сміятися, згадавши про всі німецькі слова, які вона могла знайти для цього. Усі ці "прецизіології", "малефістики", "етеромантії" були порожніми виразами, які навіть близько не наближалися до суті того, чим є магія, тому що з нескінченного словника лише це слово мало значення: воно припускало певну незбагненність, яка містилася в самій його сутності.

Однак водночас це слово вразило та зачепило ту частину її характеру, яка все ще мала на собі сліди її пуританського виховання. Чари були чимось поганим. За заняття магією ти йшов до пекла і прирікав свою душу на вічне прокляття. Читаючи книгу, вона лизнула частинку таємного знання з-за завіси, що прикривала сутність світу, тому знала, що це просто неправда - але з іншого боку з неї виходили пуританські навики, і вона відчувала себе погано, думаючи про себе, як про чарівницю чи чародійку. Негайно в ній просипалися докори совісті та екзистенціональний страх перед карою, хоча нікого, хто б міг її покарати, і не було.

Коли вони проїжджали повз березовий гай з першими листочками, крізь дзюрчання ріки й гуркіт п'яти тисяч солдатів на марші прорвався несміливий голосок горлички. Цей звук чомусь протверезив Катаріну. "Адже я є просто собою", — раптом з повною ясністю усвідомила вона. "Чи насправді я повинна описувати себе як лютеранку, чарівницю, графиню? Хіба я не можу бути просто Катаріною?". На мить вона насолодилася цією думкою. Лише через кілька хвилин до дівчини дійшло, що цю спокусливу ідею неможливо втілити в життя - адже вона не ошукає ні свого народження, ні виховання. Проте її втішало те, що, незважаючи ні на що, вона все ж таки зуміла знайти в собі трішки себе – тим більше, що після прочитання книги світ здавався ще більш загадковим і складнішим, ніж раніше.

Веселе після перемоги, слухняне шотландське військо швидко йшло рівною дорогою, тож близько третьої години вони вже були на місці. Дівчина, занурена в свої думки і напівпритомна, навіть не помітила, коли вони подолали десять миль. До себе вона прийшла лише тоді, коли Руперт торкнувся її руки, і вона подивилася на Ладенбург, обкопаний так само чи навіть більше, ніж кілька тижнів тому. Місто було невеликим і не мало фортеці в своїх стінах, але рови й вали, що щільно оточували твердиню й добре обставлені солдатами, були серйозною перешкодою на шляху до воріт. Не кажучи вже про саму браму, масивну вежу із залізною решіткою.

Коли шотландці влаштували тимчасовий табір, необхідний для того, щоб поїсти і трохи відпочити, повторився ритуал, який вони вже виконували, коли востаннє стояли перед мурами міста: послали гінця з білим прапором, той відправився, повернувся через кілька хвилин і передав ввічливу інформацію, що їхня присутність не бажана на землях, приписаних Максиміліану Баварському, і комендант міста просить, щоб вони собі пішли. На цьому обмін чемностями закінчився. Герцоги та Катаріна невпевнено перезирнулися.

– То що тепер?– нарешті запитала дівчина.

– Гм, – Руперт прокашлявся. – Мабуть… Ну, не знаю, як інакше сказати: тепер твоя черга.

– А чого саме ви від мене очікуєте?– холодно відповіла вона, махнувши рукою в бік укріплень. – Що я залізу в окоп і зачарую кнехтів своїми манерами? Зрештою, мені потрібно місце, щоб робити будь-що. У Гейдельберзі я могла підійти прямо до воріт.

– А якщо ми зробимо тобі місце, ти приспиш тих, хто у вежі, як в Гейдельберзі?

– Дай мені перспективу, – пробурмотіла дівчина, простягаючи руку за підзорною трубою. І почала огляд укріплень.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Сердце дракона. Том 8
Сердце дракона. Том 8

Он пережил войну за трон родного государства. Он сражался с монстрами и врагами, от одного имени которых дрожали души целых поколений. Он прошел сквозь Море Песка, отыскал мифический город и стал свидетелем разрушения осколков древней цивилизации. Теперь же путь привел его в Даанатан, столицу Империи, в обитель сильнейших воинов. Здесь он ищет знания. Он ищет силу. Он ищет Страну Бессмертных.Ведь все это ради цели. Цели, достойной того, чтобы тысячи лет о ней пели барды, и веками слагали истории за вечерним костром. И чтобы достигнуть этой цели, он пойдет хоть против целого мира.Даже если против него выступит армия – его меч не дрогнет. Даже если император отправит легионы – его шаг не замедлится. Даже если демоны и боги, герои и враги, объединятся против него, то не согнут его железной воли.Его зовут Хаджар и он идет следом за зовом его драконьего сердца.

Кирилл Сергеевич Клеванский

Фантастика / Фэнтези / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Героическая фантастика